Загалом Париж легко перейшов під німецьке керівництво, і якихось тотальних змін справді не відбулося. На собі їх відчули комуністи і, звісно ж, євреї. Ті з євреїв, хто не встиг утекти з Франції, однозначно відчули на собі той крайній ступінь антисемітизму, який був одним зі стовпів німецького націонал-соціалізму. Слід зазначити, що сама військова поразка Франції була зумовлена вкрай низьким бойовим духом її армії. Цілком численна і здатна успішно протистояти противникові, вона просто не виявила волі до перемоги. Зараз уже складено епос про Шарля де Голля, який командував однією з дивізій, і постійно згадується про те, що саме підпорядковані йому війська билися найкраще і могли б пустити хід історії в інше русло, якби він був командувачем не дивізії, а цілої армії.
Збоку ця теза виглядає смішно і неправдоподібно з різних причин, які не є предметом обговорення саме в цьому випадку. Армія просто була деморалізована і не хотіла воювати з Німеччиною, а французи хотіли спокійно і без кривавої бійні пережити не першу і, можливо, не останню окупацію. Причому окупант виявився поступливим і скуповував продовольство і все інше, що виробляли французькі фермери та підприємства, оплачуючи всі закупівлі за задовільними цінами.
Там заведено розповідати історію французького опору і героїзм де Голля та військ, які стали під його прапори, але це була крапля в морі того, що і як відбувалося в окупованій Франції. А вона жила своїм життям, спокійно ставлячись до нового порядку. Париж відчував брак пального для транспорту, та й сам транспорт німці повсюдно реквізували. Як зазначав у своєму щоденнику начальник Генштабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер, влітку 1941 року основною проблемою постачання військ на Східному фронті була дуже низька надійність вантажного автотранспорту, який переважно складався з французьких вантажівок. Майже все те, що їздило, літало та стріляло проти РСЧА, доставлялося саме цими вантажівками. Тому на вулиці Парижа повернулися кінні екіпажі, що стало наочним свідченням війни, яка десь іде.
Зрозуміло, що загальний рівень життя теж просів, але не настільки катастрофічно, як у багатьох інших місцях. Якщо в сільській місцевості не відчувалася нестача продовольства, то в Парижі це стало нехай і гострою, але проблемою. Городяни змушені були розводити городи у дворах своїх будинків і в парках, зокрема – просто в центрі міста.
Проте м’яка окупація відбулася не тільки у Франції, а й у Чехословаччині, Данії та Норвегії, наприклад. Але в тій самій Данії місцеве населення не просто не лягло під окупанта, а й твердо відстоювало інтереси всіх своїх громадян, у тому числі євреїв. Тільки з комуністами ніхто не зв’язувався, і окупаційна влада швидко пустила їх у розхід. Євреїв відстоювали до останнього. Там так і не було створено гетто, і євреїв не таврували зіркою Давида. Ближче до кінця війни, коли в Берліні вирішили скасувати цю данську вольницю, данці переправили всіх євреїв морем до нейтральної Швеції. От просто однієї ночі взяли і вивезли. У Франції такого не сталося, хоча кумедно, що данці не складають легенд про справді потужний вчинок усього населення, а у Франції – не шкодують барв про свій «Опір».
Мало того, з числа добровольців було створено добровольчий легіон, сенсом якого була боротьба з більшовиками. 8 липня 1941 року, через два тижні після початку військових дій Німеччини проти совка, почався набір добровольців у казармах Борні-Деборд, це в районі Версалю, і незабаром легіон вирушив на Східний фронт, де воював під власним французьким прапором. Що характерно, це був єдиний іноземний підрозділ, який взяв участь у битві за москву у складі сил Вермахту. Ті росіяни, які просто зараз ходять знаменитим палацом і роблять селфі на тлі його фасадів та фонтанів, повинні пам’ятати про цей історичний факт, про який гід ніколи не розповість. А трохи згодом було сформовано дивізію ваффен-СС «Шарлемань», яка теж брала участь у бойових діях Німеччини.
Це були не винятки з правил, бо населення досить тепло приймало окупанта і досить щільно з ним спілкувалося. Мало того, там не надто вітали британців, диверсійні групи яких час від часу закидалися в тил військам Вермахту.
Іноді складається враження, що знаменитий епізод визволення Парижа військами союзників має дещо інше наповнення. Як ми пам’ятаємо, саме вхід військ до Парижа було організовано поспіхом і водночас – дуже продумано. Спочатку в місто увійшли не американці, канадці чи австралійці, які встеляли своїми трупами береги Нормандії, а тим більше – не англійці, а досить нечисленне воїнство Шарля де Голля. Саме він увійшов у Париж першим, і його зустріли як визволителя. Але, швидше за все, французькі війська пустили вперед не тільки для того, щоб зробити генералу приємне.
(Далі буде)
англійцям та канадцям тоді було не до парадів – вони на два місяці застрягли у завзятій битві за місто Кан у спробі вирватися з прострілюваного плацдарму