І ось коли метрополія зміцніла, вона вирішила зробити те, що вважала за необхідне і доцільне, – повернути свою колишню колонію, яка виглядала доступною та покірною. І треба сказати відверто: якби москва не полізла нахрапом, військовою силою, а стадами клоунів, арлекінів і блазнів, то важко сказати, чим би все закінчилося. Але однією з головних рис путіна є нетерплячість. Він вирішив усе зробити нашвидку, і сталося те, що сталося.
Вчинивши так, агресор запустив ланцюгову реакцію, яка викликала глибинні, відцентрові процеси, і вони набули незворотного характеру. Ось зараз ми дивимося на величезну кількість московських холуїв та повій при владі й думаємо, що все зникло. А нічого подібного! І що найголовніше, у москві це вже теж давно зрозуміли, хоч і намагаються не показувати.
Рубікон було перейдено в той момент, коли вголос було названо своїх героїв і своїх зрадників. Причому зроблено це було настільки гучно, що вже не важливо, хто і як намагається це заглушити. Все, процес пішов, і тепер він живе своїм життям. Сталося те, чого в Україні не було триста років. Нарешті сформувалася і виявилася та сама сутність, яка безумовно є точкою складання або ядром народу.
Не важливо, що зараз ми спостерігаємо відкат цієї хвилі, – таке мало статися і воно відбувається перед накатом нової хвилі, більш високої та потужної. Ті, хто цього не зрозумів і зараз намагається плазувати перед записними і явними путінськими агентами, дуже скоро робитимуть великі круглі очі та розповідатимуть, що то були не вони або вони щиро не знали, з ким зв’язалися. Ба більше, вони будуть рвати на собі спідню білизну і кричати: «Дайте мені зрадника, я його своїми руками…!»
Усі ті, хто вирішив, що ця влада надовго або що вона матиме спадкоємність, повинні десять разів подумати про те, що й коли буде після неї. Досвідчені люди вже зараз потихеньку стелять соломку.
Саме сьогодні важливо уважно дивитися на всі боки, щоб нічого не забути. Щоб різні «славіки» знову не стрибали по сцені з прапором та імітували патріотів, а публіка цьому вірила. Ось усі вони зараз розкрили свою сутність, і, можливо, саме для цього і програється ця містерія, що нагадує біблійний захід, відомий як «відокремлення зерен від полови». Ось це все зараз розділяється настільки чітко, що за жодної іншої ситуації це не було б настільки очевидним.
Ну а тим, хто зараз тільки міцніше стиснув у руках мастильничку, стоячи посеред свого городу і роздумуючи над одвічним питанням «Бути чи не бути?», треба подумати ще ось про що. Насправді шість років тому розпочався великий та невідворотний процес становлення нації. Він відбувається виключно в горнилі війни та ось такої боротьби, яку ми маємо просто зараз, коли ворог зайшов через необачно залишену відчиненою хвіртку на городі. Хоча – і це наука! Не залишай хвіртки без нагляду, ніколи. Краще відчинити перед другом, ніж потім виловлювати ворога, який крізь неї проник.
І ще, мабуть, – найголовніше. За довгий час нашої історії нікому з наших великих предків не вдалося розбудити душу народу, що дрімала, але тепер вона, безумовно, прокинулася і оголосила про те, що сон закінчився. У москві це чітко знають. Так от, дуже багато з тих, хто носив відомі всім імена: Бандера, Петлюра, Мазепа та багато інших – віддали б усе, щоб жити в цей час і бачити народ, який прокинувся. А влада – нікуди вже не подінеться. Це справа техніки. Головне вже сталося.
Хай буде!