Спадщина (Частина 3)

З огляду на досвід Майдану та першого року війни з рф на сході Донбасу, цей порив людей, спрямований на вирішення подібного питання, – дуже близький та зрозумілий. Просто ми збирали гроші на бронежилети, каски, кровоспинні препарати, збирали їжу й теплі речі, а поляки – пустили шапку по колу, щоб відродити свій національний символ. Схоже на те, що нашим національним символом є наша армія.

У стіну Вавельського замку вмуровано багато табличок. Там вказано імена тих, хто пожертвував кошти, і дату пожертви. Усі таблички немає сенсу показувати, але якщо уважно придивитися, то там можна знайти напис «Юзеф Пілсудський 1921». Не дивно, що в усипальниці під Баштою срібних дзвонів кафедрального собору Вавелю поряд стоять саркофаги Юзефа Пілсудського і подружжя Качинських – президента Польщі та його дружини, які загинули під час теракту на борту їхнього літака під Смоленськом, коли вони летіли в Катинь вшанувати пам’ять розстріляної більшовиками у 1939 році польської еліти.

Напевно, на цьому місці можна було збудувати щось зовсім інше, мабуть, знайшлися б охочі поставити там будівлю банку чи готелю, в кращому разі – залишити фасад, що імітує замок, а всередині влаштувати щось, що може приносити непоганий прибуток просто зараз. Але поляки відновили саме замок і в такому вигляді, як він був, не змінивши його функціонального призначення. Тоді, у 1921–1923 роках, навряд чи можна було всерйоз говорити про те, що метою відновлення було бажання залучити туристів. Проте ось він – красень замок, стоїть і тішить око тисяч людей, які приїхали подивитися на нього й на старе місто, яке обійняло його вузькими, кривими вуличками, набитими ресторанчиками, кафешками та пивницями. Якщо в поле зору не потрапляє Замок, то дуже важко позбутися відчуття, що ти перебуваєш десь у старому місті Львова. Напевно, це – наслідок спільного перебування у складі Австро-Угорщини, а також – того шматка часу, коли Львів був практично польським містом.

Власне, цей шматок польської історії, коли йшло відновлення як зовнішнього вигляду, так і духу Польщі, закінчився 1 вересня 1939 року. Що характерно, відродження та смерть республіки виявилися майже синхронними з часом правління Юзефа Пілсудського. У нього склалися дуже довірчі відносини з Адольфом Гітлером, і є великі сумніви, що якби Пілсудський не помер у 1936 році, історія могла б піти іншим шляхом.

Між іншим, засуджувати Пілсудського за близькі стосунки з Гітлером, які закінчилися з його смертю 12 травня 1936 року, – безглуздо. Тоді ще ніхто не уявляв, у що виллється шлях, яким Гітлер веде Німеччину. У цьому ж 1936 році, найближчим Гітлеру іноземним лідером був король Об’єднаного Королівства і глава Британської імперії – Едуард 8. У своєму листуванні з Гітлером він із захватом писав про те, що чекає на особисту зустріч із цим видатним діячем сучасності. Та й решта світу до Гітлера ставилася приблизно так само. Просто нагадаємо, що через два місяці після смерті Пілсудського Німеччина та особисто товариш Гітлер приймали Олімпійські ігри, і щось ніхто їх не бойкотував, усе пройшло пристойно та мирно.

Ба більше, соратники Гітлера пригадують, що 1 вересня 1939 року Гітлер начебто сказав: «Якби Пілсудський був живий – війни не було б». Але сталося те, що сталося, і Польща опинилася в німецькій окупації. Є безліч свідчень того, що окупаційна влада досить дбайливо ставилася до міста і навіть розвивала його інфраструктуру. Начебто там мав утворитися один із центрів Третього Рейху після закінчення війни з більшовиками. Важливо зазначити, що ні під час захоплення Кракова Вермахтом, ні після його відступу під натиском червоної армії там не відбувалося вуличних боїв. Місто не було перетворено на укріпрайон і тому уникло тотального руйнування.

Однак із Краковом пов’язана легенда часів його захоплення більшовиками. З покоління в покоління передається жахлива історія про те, що силами агентів НКВС, а саме майором «Вихрем» була відвернуто операцію німців з підриву міста. Потрібно зауважити, що ця казка викликала сумнів ще тоді, коли не було можливості отримати інформацію з несовкових джерел або просто подивитися на те, що німці збиралися підірвати. З військової точки зору підрив міста перед наступом противника навіть звучить якось безглуздо. Така акція нічим не може ні завадити тим, хто наступає, ні допомогти тим, хто відступає. У таких випадках підривають мости, залізниці чи подібні до них комунікації, але щоб узяти й підірвати місто – потрібна воістину совкова фантазія та досвід подібних дій на своїй землі. І тут одразу згадується підірваний центр Києва та підготовлений до того самого центр москви.

Через те що йшлося не лише про Вавель, а про все місто, то важко собі уявити, що, маючи вже дуже обмежені ресурси, гітлерівці витратили б на цю дурну витівку кілька вагонів вибухівки. Тим більше що в зоні відповідальності Вермахту це було б зробити дуже важко. Військові вже розуміли, що справа йде до фінішу і рахунок іде на тижні, а такий вибух – пряма дорога на шибеницю. Вже згодом стало відомо, що після загибелі совка поляки провели власні дослідження цієї теми і не знайшли підтвердження цієї маячні. Справді, мінувалися мости, електростанція та спиртзавод, але ні замок, ні тим більше – місто ніхто не збирався підривати. Але сам факт створення такої легенди показовий. Він із розряду «На злодії шапка горить».

А тепер Польща має місце, де кожен охочий може побачити коріння своєї історії, де відзначилися всі історичні особистості, починаючи з 12 століття, де можна переконатися в тому, що попри численні періоди окупації, Польща залишилася Польщею і залишиться нею стільки, скільки їй відміряно Долею чи ще чимось. Причому самі поляки доклали багато зусиль для того, щоб це місце було привабливим не тільки для них, а й для багатьох людей, які цікавляться історією Старого Світу. Саме тут не формалізовано принцип збереження власної ідентичності навіть у найважчих умовах, до цього ми повернемося згодом, але роботу цього принципу може бачити кожен. Там не стали торгувати своїм корінням і зберегли все по максимуму, хоча зауважимо, що саме у випадку з Краковом це було зробити не дуже складно, бо тотальних руйнувань там не сталося. Далі ми запропонуємо подивитися на те, що буває у випадку повної руйнації міст і до чого це приводить.

(Далі буде)