КРАКІВ
Старовинне місто, в якому так чи інакше відбилася вся історія Польщі. Краків – одна з колисок польської державності, і саме тут довгий час була резиденція польських королів, а крім того, він був основним культурним і торговельним центром Польщі. Для гостей саме Краків є візитівкою Польщі, а не столична нині Варшава. Якщо підсумувати всі іпостасі, які може мати місто взагалі, то про Краків можна сказати, що тут б’ється серце Польщі і тут знаходиться гніздо Білого Орла – символу цієї країни. Причому і в Кракові легко знайти місце, яке можна з упевненістю назвати «самим центром», – це, звісно, Вавельський замок, який і був резиденцією польських королів.
Усі, хто більш-менш знайомий з історією Польщі, знають, що вона переживала як злети, так і падіння. Безумовно, її історію позначено безліччю воєн із сусідами, бо в ті далекі часи армія була сухопутною й малорухливою. Швидкість її просування залежала від того, наскільки швидко йдуть піші воїни і кавалерія. Зрозуміло, що за таких умов поляки просто не могли воювати з китайцями чи іспанцями, а тому її історія містить великий пласт воєн з нашою Січчю, але зараз не про це.
Кінець вісімнадцятого – початок дев’ятнадцятого століть застав Польщу на згасанні її державності: вона вже втратила колишній блиск і велич, а від Речі Посполитої, яка колись тяглася від Балтійського до Чорного морів, не залишилося й сліду. З цієї причини поляки опинилися перед вибором: або чекати милості від подій, що розгортаються в Європі та пов’язані з блискучими перемогами у війнах, які демонстрував Наполеон Бонапарт, або взяти в цьому участь і в результаті – спробувати відновити свою державність. Так склалося, що противники Наполеона: Пруссія, росія та Австро-Угорщина – якраз і були могильниками польської державності, тому поляки почали формувати військові з’єднання, які стали під прапори армії Наполеона. Починаючи з 1798 і до 1814 років, польські полки брали участь практично у всіх битвах Наполеона, від Іспанії до москви. Слід зазначити, що Наполеон поступово передавав функції управління польськими землями самим полякам, заснувавши там Герцогство Варшавське. Але, як відомо, війська Наполеона зазнали остаточної поразки від коаліції під Ватерлоо, що призвело до поділу територій, які нещодавно контролювала Франція. Польщу остаточно поділили на частини, і Краків потрапив під зону окупації Австро-Угорської імперії.
Як виявилося, австрійці були не найжорстокішими окупантами в майже тисячолітній історії Кракова. За них тривав благоустрій та будівництво, хоча замок «Вавель» демонстративно було перетворено на казарми та стайні. Напевно, це мало демонструвати полякам, хто в хаті господар. Власне кажучи, замок ніхто цілеспрямовано не руйнував, просто така його своєрідна експлуатація за десятиліття перетворила його на щось сумне й похмуре.
Така ситуація зберігалася аж до Першої світової війни, в яку Австро-Угорщина вступила на боці Німеччини, розділивши з нею гіркоту поразки. В результаті Австро-Угорська імперія припиняє своє існування та сегментується на шматки. Формально Польща потрапляла до табору переможених, але їй пощастило з лідером, який зміг обернути на користь державі навіть таке важке становище. Пілсудському приписують слова, сказані у грудні 1918 року, відразу після закінчення війни: «Бути переможеним і не здатися – перемога, перемогти і спочивати на лаврах – поразка». З його твердою рукою пов’язані відновлення польської державності та її захист від навали більшовиків у 1921 році. Напевно, для Польщі Пілсудський, попри всі історичні хиби, є батьком нації, що склеїв з уривків ту саму Польщу, якої не існувало понад сто років.
Але повернімося до теми. Напевно, після того, як було дано відсіч нашестю більшовицької чуми на чолі з Тухачевським, у Польщі було більше ніж достатньо турбот, на які треба було звертати увагу насамперед. Проте вже у 1921 році починається відновлення Вавельського замку – символу та серця Польщі. Очевидно, що за два роки незалежності навряд чи можна було б очікувати якихось великих державних програм відновлення історичних пам’яток, які не мають практичного значення. Проте важливість цього заходу була зрозуміла буквально всім полякам, і у фонд відновлення Вавелю почали надходити пожертви від приватних осіб та організацій, і справа пішла.
(Далі буде)