Великий обмін (Частина 3)

– Ти знаєш яке? – запитав У-Лун, дивлячись на співрозмовника через пару, що піднімалася з його чашки. При цьому він примружив одне око. Схоже, він зрозумів, до чого веде його колега.

До цього вони сиділи паралельно один одному і розмовляли, дивлячись на морський обрій, але зараз імператор повернувся до У-Луна всім тілом і, неначе наважившись, швидко запитав:

– Скажи, ось у твоїй імперії гостро стоїть питання перенаселення, адже так?

– Ну я б не сказав, що це – така вже…

– Ми ж без протоколу. Кажи, як є.

– Гаразд. Є проблема, особливо – з надлишком чоловічого населення.

– А що, коли ми допоможемо один одному?

– Продовжуй.

– Я вже давно зрозумів, що населення моєї імперії – повна та безпросвітна погань. Воно ні на що не годиться, тільки нажертись, і бажано – на халяву. Це населення не вміло, не вміє і ніколи не навчиться працювати. Воно цього не хоче і не буде робити з власної волі. Загнати їх у табори і там змусити працювати – можу, але не хочу. Це буде те саме, тільки ще в огиднішому вигляді.

– То ти на ньому поставив хрест?

– На населенні?

– На ньому.

– Ще й як поставив. Давай ти мені передаси 140 мільйонів свого населення, яке буде так само працювати, служити в армії і робити інші речі, як у тебе, але буде моїми підданими. Ти ж позбудешся десяти відсотків населення.

– А куди ти подінеш своє населення?

Імператор полегшено відкинувся на спинку крісла. Він нарешті сформулював свою думку, і виявилося, що це не така вже важка справа – остаточно формалізувати думку, яка може здатися божевільною.

І справді, довгими вечорами він вивчав щоденники імператорів, особливо Олександрів 1–3. Особливо – тому, що від них залишилося багато документів в оригіналах, і найбільше – від останнього імператора. Він довго їх гортав, щось таке собі виписував, але картина все не складалася доти, доки йому не принесли документи часів Петра 1. Там були папери, написані особисто Петром, і безліч документів, де були посилання на слова імператора, сказані в той чи інший час. Із цього миттю склалася картина того, з чим стикнувся й він сам. Населення країни було інертне, розпутне і ледаче. В принципі це не добре і не погано. Як було написано у Макіавеллі, можна використовувати будь-які бажання й нахили власного населення, навіть найбільш ниці. Треба просто тверезо оцінити його якості та діяти згідно з отриманим розумінням. Населення не можна змусити робити те, на що воно не здатне, і навпаки, можна в результаті досягти мети, нещадно експлуатуючи ті ниці якості, що найбільше притаманні тому чи іншому населенню.

Імператор швидко відкрив суть цих прагнень. Його населення любило грабувати і ґвалтувати, а ненавиділо – працювати і створювати. У кращому випадку воно хотіло б купити щось таке, що робить хтось інший, але ще краще – відібрати це безкоштовно, а взагалі чудово – змусити когось працювати безкоштовно, але на користь його населення. Проте весь фокус був у тому, що удачею може закінчитися лише швидкий набіг із грабунком, а тривала війна не дає того ефекту, якого хотілося б досягти. Вона знову вимагає вміння працювати, воювати і командувати, а населення цього не приймає в принципі. Його можна гнати стадом уперед і просто завалювати противника трупами, але не більше. Навіть це не змусить населення подивитися на себе у дзеркало і зробити відповідні висновки.

У-Луну пощастило з населенням. Воно слухняне, витривале і здатне ретельно й багато працювати. Так, зірок із неба вони не хапають, все ж таки це – не японці чи німці, немає там і натхнення, як у американців, але вільнодумства імператору не треба було в принципі. Йому треба вміння і бажання працювати, скріплені послухом і дисципліною, а тому мати підданими китайське населення виявилося єдиним розумним виходом із ситуації, що вже стала небезпечною для імперії. Якби не було нафти і газу на продаж, імперія б давно впала, бо більше торгувати нічим. Хутро й ліс уже не в ціні, а зробити щось придумане самостійно і зроблене своїми руками – нема кому. Населення перетворилося на величезну, вічно незадоволену чорну дірку, що поглинає ресурси і не дає нічого корисного.

Так, останнім часом він жорстко вивертає населенню кишені, але там, у цих кишенях, так чи інакше – гроші від нафти й газу, що пройшли більш-менш довгий ланцюжок кишень, рук і гаманців. Він просто повертає те, що ліниве бидло отримало від нього і що не змогло пустити ні собі, ні імперії на користь.

– За це ти не хвилюйся. Я вже почав обкатувати програму утилізації населення. Поки що воно саме себе із задоволенням знищує, але й на повний хід я не можу все запустити, бо країна стане безлюдною. А якщо я отримаю твоїх орлів, то справа піде вдвічі чи втричі швидше. Обом нашим імперіям від цього буде тільки користь…

Вони знову замовкли і маленькими ковтками продовжили пити чай. У-Лун робив більш протяжні ковтки, бо намагався сховати усмішку. Він думав про те, що саме йому випала честь сидіти на березі річки і споглядати картину того, як пропливає труп ворога. Ось він, сидить поруч і говорить про те, що зробить усе сам, без танків, літаків і бомб.

З моря тягнуло приємною прохолодою, насиченою не видимим звідси хвойним лісом. Імператори були задоволені собою. Кожен – по-своєму, але водночас вони були задоволені і один одним. Головне – взаємне розуміння та повага, а при цьому – витримка.