Проте переважна частина німецьких документів є у відкритому доступі, і на них можна цілком розвернутися, але ж у совку і постсовку ніхто не ставив запитання про те, що робив Гітлер, тобто що він хотів отримати врешті-решт. Якщо його поставити, то відповідь може не сподобатися нікому, а совкам – насамперед.
А Гітлер будував свій Третій Рейх, виходячи з расової теорії, де найвища раса – арійці – повинні були мати все за правом чистоти крові та від народження. Тобто цей шар Рейху не повинен був мати нужди ні в чому і володіти всім. Але й арійці мали пройти певний шлях метаморфоз. Гітлер вважав, що шляхом селекції він зможе остаточно очистити кров арійців, і ті зможуть повернути собі втрачені надздібності. Саме це нове покоління арійців повинно було правити світом як одним величезним Рейхом.
Він вважав, що нащадки арійців стануть вершиною духовності, тілесної, інтелектуальної і навіть паранормальної досконалості, а інші, неарійські народи виконуватимуть чорнову роботу, від якої арійців буде безумовно звільнено. Тому більшість народів підлягала знищенню з огляду на безповоротне засмічення їхньої крові. Не станемо занурюватися в деталі нацистських расових теорій і уточнювати, чому і хто засмічує цю кров, а просто зазначимо, що принаймні частина Рейху мала отримати статус напівбогів і жити, користуючись усіма благами Рейху. При цьому було повне розуміння того, що ці блага хтось повинен створювати.
У принципі, німцям, які пройшли тест на чистоту крові, було за що боротися. Вони бачили приз і прагнули до нього з неймовірним завзяттям. Тут важливо відзначити, що квиток в арійці могли отримати дуже багато німців, і це не дуже залежало від їхнього матеріального чи соціального стану, що вносило певну ілюзію справедливості. Насправді там усе було не так лінійно, але загалом – легко сприймалося німцями.
Ось це і є відповідь на запитання «Що робив Гітлер?». І відповідь на нього не дуже влаштовувала більшовиків, бо їхня теорія про побудову комунізму була утопічною з самого початку, тому що передбачала комуністичне суспільство, в якому всі працювали б із задоволенням і всім було б дуже добре. Кожен міг собі уявити, що б він особисто робив за таких розкладів, і розумів, що це працювати не буде.
Тож ніхто з більшовиків не вірив у цю маячню, бо ніхто до ладу не описав не лише принципи роботи такої держави (там начебто й держава вже не потрібна), а й навіть поетапний план переходу до такої системи. Адже в міру наближення до комунізму повинні з’являтися його обриси, і якісь елементи вже мали починати працювати. Але, крім скасування приватної власності на засоби виробництва, справа далі не пішла. Власне кажучи, це і є основною ознакою пролетаріату, який мав стати єдиним класом, що виживе, а всі інші мали зникнути.
Але через 10–15 років буржуї давно закінчилися і в розхід пішли вже ті самі пролетарі, заради яких і було почато цю катавасію. Ті, хто читав класиків революційного та комуністичного руху, розуміли, що все працює не так і рухається в якомусь іншому напрямі. Ті, хто це зрозумів, – теж пішли в розхід. Із цього видно, що ніякого комунізму Сталін будувати не збирався тому, що не розумів його і не вірив у цю дурницю. Натомість він повів країну в напрямі загарбницьких воєн.
Але повернімося до татар та депортацій. Ми вже з’ясували, що кримські татари постраждали за що завгодно, тільки не за зраду та співпрацю з окупантами, інакше всіх жителів Севастополя треба було б вивезти в точку між Верхоянськом і Оймяконом як у місце, що найбільше відповідає курорту. Існує маса документальних свідчень про те, що після входу частин Вермахту до Севастополя жителі зустріли їх з ентузіазмом і дуже швидко перекувались на любителів «нового порядку», і маса спільних фото з задоволеними обличчями севастопольців – наочне підтвердження цього. Напевно, там це такий місцевий тренд – швидко перефарбовуватися в нові кольори.
(Далі буде)