Уперше опубліковано: 18.05.2017
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні – День пам’яті жертв депортації кримських татар. У зв’язку з цим буде написано чергову кількість статей, сказано чергові промови, і все повториться, як це вже було торік та позаторік. А в цей час у Криму знову йде тиха депортація тих самих кримських татар. Це означає, що всі промови були і є марними і нікому нема діла до того, чому це сталося. Звичні відповіді не вносять ясності в це питання, а якби вона була, то в тому ж Криму була б зовсім інша картина.
На наш погляд, так відбувається тому, що не було отримано відповідь на корінне запитання, а точніше – його навіть ніхто не ставив. Усі пояснення побудовано з обрізаних штампів, які зрештою зведуться до того, що Сталін захотів – Сталін зробив. Справді, основний аргумент, який зазвичай наводять як причину депортації кримських татар, – їхня співпраця з окупаційними військами Німеччини. Безглуздість цього аргументу розбивається миттєво. На окупованій території народом, який найбільше співпрацював з окупантом, були росіяни. Лише офіційно служили у збройних силах, охоронних загонах, поліції та інших військових і напіввійськових органах близько мільйона росіян. Стільки дивізій, скільки дали росіяни, – ніхто ніколи не давав. Крім того, ще більше людей працювало в невійськових організаціях і на підприємствах. Якщо брати за основу депортації співпрацю з окупантами, то в цьому випадку росіян слід було не просто депортувати, а поселити на дні Карського моря. Але цього не сталося.
Це означає, що метою депортації було не покарання кримських татар чи нохчі, а щось інше. Якщо так, то варто було б поставити головне запитання, яке в совку не ставилося, бо це було небезпечно. Звучало воно так: «Що робив Сталін?» Тобто треба було буквально розібратися, що саме Сталін хотів зрештою отримати. Причому навіть формула «перемога світового пролетаріату» – не відповідь. Вона так само далека від кінцевої мети, як і депортація заради покарання. Для відповіді треба було уявити те, що хотів створити Сталін у випадку остаточної перемоги. Як це мало виглядати? Заради чого були всі ці речі, включаючи війни і масові вбивства, які за Сталіна перетворилися на нескінченний конвеєр? Що в результаті мало вийти? Адже приносити десятки мільйонів своїх людей у жертву треба заради цілком конкретної мети – так от, якою була кінцева мета? Цього запитання ніхто до ладу не ставив, а тому – немає й відповіді на нього.
Приблизно в цьому ракурсі, тільки у вужчому часовому та географічному проміжку, таке запитання сформулював Віктор Суворов у своїй серії книг про період, який передує початку німецько-совкової війни. Він поставив правильне запитання: що робив Сталін? Використовуючи відкриті джерела, він відповів на нього, і відповідь виявилася логічною і руйнувала всі наявні штампи та стереотипи. З тих самих джерел, із яких могли черпати інформацію всі, включаючи його опонентів, він зробив висновок про те, що Сталін готувався до агресивної війни. Він уже підготував до цього економіку країни, а промисловість повністю працювала в режимі військово-промислового комплексу. Особовий склад готувався заздалегідь, і мобілізаційний резерв не лише кількісно зростав, а й його якість підвищувалася багаторазово. Власне, країну було підготовлено до жахливої за своїми масштабами війни і захоплення територій, які можна було дістати сухопутним шляхом, бо флоту ні в росії, ні в совку ніколи не було. Ці висновки настільки прості, логічні та обґрунтовані, що просто дивуєшся, чому за пів століття часу, що минув від дня закінчення війни, ніхто не зміг це вибудувати в єдину теорію. Але весь фокус саме у правильності формулювання запитання. Будь-які його опоненти навіть не наважилися поставити таке запитання, а тому – одразу йдуть до іншої вагової категорії дрібних крючкодерів.
До речі, якщо зачепити совок, то багато речей доводиться оцінювати не так за документальними слідами, як за подіями, які безумовно мали місце з огляду на їхню послідовність і розмах. Це тому, що ключові документи, які могли б стати об’єктивним доказом, заховано в архівах із грифом «Цілком таємно». При цьому путін продовжив цей режим уже до 40-х років поточного століття. Воно і зрозуміло, бо доступ до цих архівів остаточно змиє в унітаз задубілий совок, «русскій мір» та всіх путіних, разом узятих. Відкриття архівів – смертний вирок не тільки ідеології, а й росії. Тому доступ до них з’явиться не раніше руйнування росії.
(Далі буде)