– Та ти що? – відгукнувся хтось із футболістів.
– Так. Саме так. Уявіть, що ви – одинадцять землекопів, але лише один із вас реально кидає землю, – що з цього вийде? Мовчите? То я вам скажу. Вас розженуть того ж дня і залишать одного з лопатою, а решта піде в центр зайнятості на соціальну допомогу. І що ж, ви вважаєте, що в ось цьому вашому, як його там…
– Футболі?
– Правильно! В цьому самому футболі все влаштовано інакше? А з чого б це так? Ви ж вважаєте це професією? Ну, то візьмімо нормувальницю, яка простежить за тим, наскільки ви професійні, і вона вам скаже, що більшість вашої команди майже не торкається м’яча за всю гру. Не хочу когось ображати, але в мене є власні спостереження щодо першого тайму. Деякі з вас навіть не хочуть бігати. Ось ви…
Він вказав пальцем на гравця в помаранчевій футболці з номером 1 на спині. Той неохоче підвівся, схрестивши руки на грудях, глузливо дивлячись на «тренера».
– Я за вами стежив весь перший тайм, і ви не ображайтеся, але з усіх них ви виявилися просто зразковим ледарем. Ви не те що не бігали, ви практично не ходили, а стояли, спершись на шматок дерева, що стирчить із землі…
– Та я тебе з…
Але тут із коридору почулися сигнали сирени, і в роздягальню вкотився десяток велосипедів із мигалками. Велосипедисти були в чорних шоломах і в усьому іншому – теж чорному. Старший велосипедист підійшов до тренера і голосно запитав:
– Все нормально, ось ці вам не заважають?
– Загалом – ні. Тільки ось цей, з одиницею на спині, він на мене скоював замах!
Гучно клацнули наручники, і воротаря потягли в коридор.
– Хтось іще?
– Поки що – ні, але ви далеко не їдьте. Я ще не закінчив.
Велосипедисти з мигалками зникли в коридорі, і хоча сирена вже не вила, сині проблиски було добре видно в роздягальню.
– Отже, зі старими методами треба закінчувати, ось ця ганебна гра, яку ви показували, нікого не влаштовує!
– А можна уточнити, кого це «нікого» – ось вас, чи що, хто приїхав на великах і самокатах?
Тренер розгублено озирнувся на почет, щось прокрутив у голові й відповів:
– Ну, і мене – теж. Певним чином…
– Гаразд, і що ж нам робити?
– Насамперед перестаньте ганятися за цим м’ячем. Це ж смішно! Дорослі хлопці, а гасаєте за цією круглою штукенцією, неначе вам більше робити нічого. До речі, завжди хотів дізнатися відповідь на запитання, навіщо ви це взагалі робите. Ось ви можете пояснити, навіщо ви бігаєте за м’ячем?
– Ну, щоб відібрати його у противника.
– Гаразд. Відібрали. Далі що?
– Треба вийти до його воріт і забити гол, – вже якось невпевнено повідомив футболіст.
– Ви самі розумієте, що городите? Вам може здатися, що я смішний, але ви на себе подивіться! Значить, ви носитеся по полю, щоб відібрати у противника м’яч, а потім – бігом на бік противника, щоб залишити м’яч у його ж сітці? Ви це серйозно? Забирати м’яч, щоб йому ж його і принести? Ні, це ви чули? – і тренер повернувся до своїх супутників, які стояли на самокатах. Ті приголомшено дивилися на те, що відбувалося.
Жінка, одягнена, як чоловік, обурено заявила:
– Це нечувано!
Чоловік у шкіряній куртці розгублено додав:
– Це якась ганьба…
– Отож-бо! Ганьба. Так от що я вам скажу, футболісти ви безтямні: ніяких воріт у противника немає взагалі! Ви просто відносите йому м’яч, і все…
А попереду був другий, вирішальний тайм. Стадіон гудів, чекаючи продовження, а за кілька кілометрів звідси, незважаючи на сезон, що давно закінчився, хтось із старих тренерів посилено і швидко копав город.