Наступної миті він побачив перед собою розмальоване морозом скло та світло за ним. Поступово скло відтануло зсередини, і там він побачив бадьорого старого, що орудував біля печі чи каміна. Він глянув на імператора і махнув рукою, мовляв: «Чого стоїш? Заходь!»
Імператор увійшов у простий кам’яний будинок із вогнищем солідних розмірів, де старий готував щось смачне, якесь м’ясо на вугіллі. Запах дурманив і був дуже апетитним. Старий повернувся до гостя і, вказавши рукою на грубий дерев’яний стілець, сказав веселим голосом:
– Та ти не соромся, Васю! Сідай на всю ж*пу! (С)
– Дякую вам, добрий чоловіче.
– Та нема за що поки. Ось зараз повечеряємо, і якщо тобі сподобається моє куховарство – будеш дякувати. Ані на хвилину раніше!
Старий узяв глечик і чимось полив м’ясо. Вогнище зашипіло, поширюючи дурманливий пряний запах.
– Та мені б із Богом поговорити, якщо можна. Як я можу це зробити?
– Легко! Просто зачекай кілька хвилин.
Імператор сів на стілець і побачив, що його ноги звисають, не дістаючи до підлоги. Дивно, але це його не збентежило вперше за довгі роки. І взагалі тут було легко та приємно.
Але ось старий зняв з вогню м’ясо, виклав його на блюдо і забезпечив гостя кованою виделкою та ножем. Собі взяв приблизно такі самі прибори.
– Ну, от. Поїмо й поговоримо. Що там у тебе? Викладай.
– Хвилиночку, то ви і є – Він?
– Ну, звісно! А ти кого тут думав побачити?
– Когось величезного, в білому!
– А, ну так. Як у книжках? Ну, і я думав тебе побачити дещо в іншому вигляді. На коні.
– А! В образі епічного героя?
– Чому?
– Ну, на коні, з голим торсом.
– Та ні. А торс тут взагалі ні до чого. Просто на коні, одна голова добре, а дві – краще, чи не так?
– Ви так вважаєте?
– А ти? Якщо ні, то навіщо ви собі на гербі півня з двома шиями намалювали? Отож бо. Ну, викладай, що тобі треба було, і їж, поки гаряче.
Імператор звик їсти іншу їжу і в інших умовах, але тут відмовлятися явно не можна було, а до того ж, пахло справді так, що слина текла рікою. Він відрізав гострим, як бритва, ножем шматок м’яса і відправив собі до рота. Смак був просто неймовірний, і міміка видала цю емоцію. Бог це явно вловив, але все ж таки запитав:
– Як тобі моє куховарство?
– Чудово! Я ніколи такого не їв!
– Бачиш, тут головне – не перетримати на вугіллі. Трохи довше – і все. Баланс потрібен у всьому. Але ж ти чогось хотів?
– Так, я хотів дізнатися, чи можна позбутися неприємностей із нафтою.
Бог подивився на нього з легким подивом і відповів:
– У цьому взагалі немає проблеми. То що, позбавити?
– Позбавте! Будь ласка.
– Назавжди?
– Назавжди.
– Ну, тоді бути по цьому. Позбавив.
– Так легко?
– Дивак ти. Ну, звісно, легко. Для мене немає жодних труднощів. Тим більше це вирішує масу суміжних проблем. Та їж ти, не соромся.
Імператор і не думав соромитись. Він наминав за обидві щоки. З набитим ротом він все ж таки уточнив:
– А я ж можу повернутися у світ живих?
– Звісно, повернешся. Куди хочеш повернутися?
– Туди, звідки я сюди потрапив.
– Ну що ж, бути по цьому. Ще щось?
– Ну, про безсмертя говорити немає сенсу?
– Ні. Але не тому, що ви звикли думати про це. Якби ти все міг знати, ти б сам не захотів цього. Все чи ще щось?
– Тоді – все.
– Наївся?
– Так, було просто чудово. Смакота!.
– Ну, от і чудово. Тоді давай у зворотну путь. Я доведу тебе до потрібного місця, а там ти вже сам.
Вони вийшли з дому, і Бог розповів йому про нафту:
– Добре, що ти сам це зрозумів. Мало хто розуміє. Раніше прокляттям було золото, але люди цього не розуміли. Їх підкуповував його блиск. Довелося змінювати об’єкт, і тепер прокляття – нафта. Зверни увагу: практично всі країни, в яких є нафта, і всі їхні правителі – нещасні. Вона начебто має нести достаток, радість і щастя, але люди самі з неї роблять джерело нещастя. Ось ставай сюди. Зараз ти будеш повільно провалюватися тут і з’являтися там, звідки ти прийшов.
– Але я не так думав про нафту!
Імператор побачив, що його ноги справді провалюються в якусь желеподібну масу.
– А як ти думав?
– Я думав, що це і є щастя та сенс життя.
– Але зараз ти так не думаєш?
– А повинен?
– Звісно! Ти ж сам просив, щоб я вирішив твої проблеми з нафтою, і я їх тобі вирішив. На твоїй землі більше немає нафти.
Імператор зрозумів, що сталася катастрофа і що він сам у ній винен, бо звик хитро висловлювати свої думки, а Бог зрозумів їх буквально!
– Але ця земля без нафти – ніщо! Вона не варта виїденого яйця! Без нафти вона просто не потрібна!
Рідка субстанція дійшла вже до горла. Бог розвів руками і коротко сказав:
– Бути по цьому!
Імператор зрозумів, що він щойно знищив і свою землю, і тепер йому залишилося лише зберегти обличчя.
– Дякую за вечерю. Що це була за така чудова їжа?
Це було останнє, що вдалося сказати, бо він занурився у субстанцію вже по ніс. І останнє, що він почув від Бога, було:
– Ну, я знаю, що це не кошерно… Це сало з Києва. Мені його військові звідти інколи підкидають.
І в цей момент імператор прокинувся.