Ребе уважно окинув поглядом імператора, потім – приміщення і, щоб перервати незручну паузу, запитав:
– А де в тебе туалет?
– Ось тут, я вас проведу.
Імператор провів ребе, і той на кілька хвилин зник за дверима, а коли вийшов, трохи розгублено глянув на імператора і запитав:
– Васю, а навіщо тобі в сортирі стільки золота?
– Я не Вася, я – Вова.
– Ну, ти ж імператор? Значить – басилевс, або Василь, він же Вася. Вловив?
– Не дуже, але це не має значення.
– Гаразд, то навіщо стільки золота? Справляючи в нього нужду, ти показуєш свою зневагу?
– Та ні, просто це круто.
– А, ну, так-так. Словом, я тут заради Рахілі, якій допомогли твої люди, і я зроблю те, що ти хочеш.
– Чого мені це буде коштувати?
– Васю, ти мене не слухаєш. Я ж сказав, що твої люди допомогли. За це я допоможу тобі. Це ви, росіяни, один одного то ставите на відсотки, то садите на пляшки, а ми, євреї, намагаємося допомогти один одному, якщо це в наших силах. Самі допомагаємо і вдячні за допомогу. Колись давно Рахіля допомогла моїй мамі, а отже – мені. Зараз я віддаю їй борг, хай і в такий незвичний спосіб. А від тебе мені нічого не треба.
– А так буває?
– Буває, Васю. Але ти цього не зрозумієш. Та й не треба це тобі. Але давай до справи.
– Давайте. Я радий, що ви так впевнено кажете про це, ніби немає в цьому нічого складного.
Ребе на секунду завис, а потім уточнив.
– У чому «в цьому»?
– Ну, у спілкуванні з Богом.
– А які в цьому можуть бути складнощі? Він є всемогутнім, і Він створив цей світ. Для нього немає жодних складнощів.
– Ні-ні! Я не це мав на увазі. Для мене складність – спілкуватися з Богом, а ви мені допомагаєте.
– Як у вас тут все запущено! Немає жодної складності, Васю. Ти можеш із ним спілкуватися коли завгодно і де завгодно.
– Але я хочу стояти перед Ним і бачити Його!
– Так, ось із цим – є складність. Але легко вирішується.
– Легко?
– Саме так. Ось дивись, сьогодні ти ляжеш спати і поряд із собою покладеш цю книгу.
– Євангеліє?
– Ні, Тору.
– А хіба Бог єврей?
– Ну не удмурт же чи мокша. Ти хоч книжки свої прочитай. Євангеліє хоча б. Там усе написано.
– То через це – Тора?
– Ні, не через це. Ти будеш спілкуватися уві сні. Іншого варіанта немає. Ти просто не зможеш винести Його вигляду, якщо не спатимеш. У тебе мозок цього не сприйме. У кращому випадку – звихнешся. Тому – лише уві сні. А незвичайна книжка одразу змусить тебе відокремити сон від реальності й не дасть забути те, що ти побачив. Ферштейн?
– А ти з ним теж уві сні спілкуєшся?
– Чому уві сні? Я – інша справа. Ти про себе думай.
– То все вийде?
– Васю, ти просив зустрічі? Я тобі її гарантую. Також гарантую, що після цього ти можеш залишитися живим і все це пам’ятати. Але там ти все можеш зіпсувати, і тоді я ні за що не ручаюся.
– Тоді, якщо зі мною щось трапиться, про тебе подбають мої люди.
– Ні, Васю. Про мене подбає Бог. І про твоїх людей – теж. Ну що, не передумав?
– Я готовий!
– Ну, тоді – вперед!
Імператор відбув у свої покої, випив дивну пігулку, яку дав йому ребе, і заснув, поклавши руку на Тору.
(Далі буде)