Уперше опубліковано: 04.03.2020
Авторка перекладу: Світлана
Ситуація з нафтою ставала дедалі тривожнішою та непередбачуваною. Зрештою, вона виразно почала заходити у глухий кут, і ось одного разу він згадав вираз, який уперше почув у школі КДБ, коли ще не був імператором. Тоді він не зрозумів його сенсу, але добре запам’ятав на все життя. А згадав тому, що тепер, маючи всю повноту влади, найгрізнішу зброю та купу куплених діячів по всьому світу, він не міг дати ладу ціні на нафту. Тому й зрозумів, що це не його рівень вирішення проблем, а того, чия воля на все.
Тож вирішив він поспілкуватися з Богом віч-на-віч. Не так, щоб «склеїти ласти», а поговорити і повернутися у світ живих. От тільки як це робити – не знав. У нього під рукою завжди був власний піп, і начебто через нього можна було б вирішити це питання, і якось під час якогось застілля він порушив це питання, на що головний піп відреагував дуже несподівано.
З нього в момент злетіли веселощі, і він почав шалено хреститися бутербродом з осетровою ікрою, жирно розмазавши її по лобі. А потім нахилився до нього і тихо прошепотів:
– Та ти що, Володю? Який бог? Ми з тобою на одній кафедрі оперативного мистецтва навчались! Я думаю, що ніякого бога немає взагалі. Це для лохів вигадано!
Але такий розклад імператора не влаштував. Його волі явно не вистачало на багато чого. Наприклад, лисина. Що він тільки не робив з нею, чи ось інший аспект – теж. Довелося гімнастку відпустити і взагалі забути про цю справу, а час «о пів на шосту» став просто ненависним для нього. От і з нафтою – та сама історія.
Відтоді на його заклик і на солодкі обіцянки потяглися до його палацу екстрасенси, знахарі, чаклуни та звіздарі, але ніхто не міг забезпечити бажану аудієнцію. Він уже був у відчаї, але тут до нього дійшли чутки, що десь у Хайфі живе старий ребе, в якого склалися приятельські стосунки з Богом.
Як це сталося – ніхто не знав, а сам ребе нікому не розповідав. Але було кілька ситуацій, коли маса народу спостерігала речі, які б не відбулися без Його участі. До речі, сам ребе не приховував своїх стосунків із Ним і казав, що Бог сам обрав собі приятеля просто заради цікавості.
Своїми стосунками з Богом ребе не зловживав, і всі розуміли, що тиснути на нього чи якось змусити використовувати свій статус – марно, тому що Бог – не фраєр, і з ним краще не жартувати.
Проте іноді він просив Бога про щось, і той легко допомагав своєму приятелю. Але нічим ребе не можна було зацікавити. Ні гроші, ні влада, ні слава його не цікавили. Бути приятелем Бога було настільки більше, ніж уся ця мішура, що йому відверто не потрібні були ці цяцьки.
Утім, деякі речі його самого приваблювали, і тоді він брав участь у цих подіях сам та іноді просив Бога. Головне було знайти правильний підхід до ребе. Люди імператора його знайшли. Через шості руки, зробивши якісь неймовірні послуги якійсь далекій від Хайфи людині, через знайомих її знайомих, вдалося вийти на ребе просто для того, щоб він вислухав прохання. А коли він його почув, воно зацікавило його своєю незвичністю. Ніхто й ніколи не просив його про аудієнцію у Бога, і йому самому було цікаво, як це виглядатиме.
Тож ребе дав згоду, і по нього відправили спеціальний борт. У другій половині дня літак повернувся, і ребе доставили в покої імператора, звідки пішли всі, залишивши їх віч-на-віч.
(Далі буде)