Ми навіть готові пояснити, чому саме такий метод обрали. Віктор Шендерович виявився досить плодовитим автором і писав різне за якістю в різні періоди своєї творчості. Він позиціонує себе як росіянина, тому може оцінити те, що змогла зробити його творчість, та об’єктивно оцінити якість своєї роботи. Нинішня росія має нинішній вигляд, зокрема, й тому, що колективний Шендерович загравав з публікою тоді, коли її треба було брати за шкірки і приводити до тями, а тепер він – опозиціонер і цим пишається, а коли його тицяють носом у невідповідність вчинків та власного позиціонування, стає дибки.
За текстом рецензії є пасаж про те, що йому, мовляв, і не таке писали. Так от, нам таке теж пишуть. Здебільшого пишуть росіяни. За найскромнішими підрахунками, за два роки діяльності ресурсу ми отримали близько 75 тисяч погроз, прокльонів та образ. Якщо пан Віктор вважає себе в цьому плані особливим – помиляється.
Але на завершення я зауважу лише дві речі. Перша: серед тисяч послань із нечистотами був лише десяток, у яких був жах. Лише кілька росіян зрозуміли, що сталося, і вибачалися за цей кошмар, який влаштувала росія. Вони справедливо робили висновок про те, що на покоління випалено навіть добросусідство. Тільки одиниці зрозуміли це. В мене були для них інші слова, не такі, як для опонента, який однозначно пішов у стан ворога, хай і з незвичною риторикою. Війна стирає півтони і залишає два кольори. Вона не дає розкоші подвійного тлумачення.
І друге зауваження. Я як автор і ми як колектив ресурсу, безумовно, обрали б іншу тональність для відповіді гідній та шанованій людині, нехай це був би і росіянин. Але людей калібру Валерії Іллівни Новодворської більше немає. Ви її не вберегли, і з нею померла ваша совість, а з Нємцовим померла надія. А тому ні росія, ні росіяни вже нам не цікаві, крім як потенційна загроза, що підлягає нейтралізації. Це я передав своїм дітям і передам онукам.
Якщо ж опонент вважає, що ми працюємо на кремль (цікава фантазія), то як справжній майстер, Віктор міг би погортати наш ресурс та обрати десяток найбільш жорстких і відірваних статей про путіна та його режим. Прямо тут ми надаємо дозвіл опублікувати ці статті під авторством Віктора Шендеровича. Якщо ми працюємо на кремль, він отримає премію та ніштяки, якщо ж його твердження хибне, то квіти понесуть не лише на міст Нємцова.
А закінчимо ми нашу відповідь коротким коментарями фотографій другої та третьої частин статті. Перша зафіксувала вхід на територію Майдану з боку Європейської площі під Будинком профспілок, який потім згорів разом із людьми. Друга показує вид на Хрещатик з боку виходу з однойменної станції метро. Це була територія Майдану, і туди приїхали справжні брати, хай і росіяни, які не збираються нас повчати, а приїхали боротися пліч-о-пліч. Ці люди – залишилися людьми, решта – вже пішли в розряд ворога.
А з приводу вже цілковитої істерики Шендеровича про схожість стилів із кремлівськими творіннями, а отже – й однакових цілей, слід зазначити таке. Віктор повинен був знати, що російська пропаганда працює в дуже вузькому та чіткому алгоритмі. Основна парадигма – непогрішність фюрера. Це не обговорюється і працює як засіб ідентифікації. Друге випливає з першого – забивання всього, що так чи інакше зазіхає на фюрера й висунуті ним основні установки-скрєпи.
Просто цікаво, де метр у нас знайшов таку відповідність зазначеним параметрам і як він не знаходить цієї відповідності в тому, що він написав у Гордона. Мочити нас марно просто тому, що ми не намагаємося обернути когось у нашу віру, і ми раді з того, що люди самі починають думати, шукати і знаходити потрібну інформацію чи показові факти.
Нам же, крім заяв опонента, які ми піддали критиці, вже достатньо того, що він розмістив текст у персонажа, який на заголовному фото позує у формі чекіста з одіозними Шуфричем і Добкіним. Можливо, пан Віктор не знає, хто це, але це – мінус йому як публіцисту. І друге: ми оцінили приховані дифірамби опонента, адресовані Михайлу Ходорковському. Як-то кажуть: скажи, хто твій друг…
І у вигляді постскриптуму. Віктор необачно навів цитату Григорія Померанця про стиль полеміки. Ми могли б навести одразу кілька хльостких цитат у тему, однак просто не будемо мірятися причинним місцем, а ще раз повторюємо назву статті, яка так зачепила Шендеровича: Вітю, гуд бай!