І після багатьох відступів та вказівок на неточності формулювань, допущених опонентом, перейдемо до його препарування. Власне кажучи, що саме так зачепило Шендеровича? Якщо уважно перечитати його текст, то виявиться, що головне – це тон, яким осмикнули маестро. Це його зачепило до глибини душі, бо раптом з’ясувалося, що його опозиційність не така вже й бездоганна, як він це заявляє. Це не моя думка, але дуже близька до істини: «Будь-який російський ліберал закінчується там, де починаються питання про Україну». Це – лакмусовий папірець. На ній погоріло дуже багато російських «борців», і Віктор – не виняток.
Насправді у двох наших статтях, які критикували його заяви, була лише одна чітка думка: «Не вчіть нас, що і як робити!» Ми не потребуємо порад Шендеровича, як реагувати на загибель військового ансамблю окупаційної армії рф. Для того, щоб висловлювати хоча б якусь думку про нашу реакцію, Шендерович мав продемонструвати зразок своєї реакції на загибель наших людей від російської зброї. Якщо він не в курсі, наші люди гинуть практично щодня. В будь-якому випадку, його повчання як громадянина країни-агресора абсолютно недоречні. Проте Віктор дозволяє собі знову давати нам поради щодо перейменування вулиць.
І тут хочеться вказати на ще один рівень подвійних стандартів, які демонструє опонент. Він закликає до дотримання якихось правил при веденні інформаційної війни, але робить це не за адресою і сам цих правил не дотримується. У рецензії він іде в міркування про особистість Шухевича і про те, що і як той робив під час війни. Але як професіонал, Шендерович зобов’язаний був помітити, що ми про Шухевича і про необхідність дати саме його ім’я колишньому проспекту Ватутіна не писали взагалі! Ми писали про те, що ім’я Ватутіна має бути стерто з карт України (статтю «Переименование. Ватутин» було опубліковано 4 червня 2017 року; переклад українською мовою є на сайті ЛО. – Прим. перекл.), і детально цю думку розгорнули в наступних статтях серії. Тобто маестро спробував нас викрити в тому, що є плодом його власної фантазії. Після цього словеса про «професійну етику» виглядають не більш вагомими, ніж анекдоти про Вовочку.
Однак, хотів цього Шендерович чи ні, він торкнувся важливої теми, яка стоїть стовпом, але він так і не наважився порушити питання про неї, яке розставляє все по місцях. Ми надамо певну преамбулу цьому питанню для його більшої ясності.
Отже, Шендерович навалився на Шухевича тому, що той перебував на службі окупаційних військ Німеччини. Чудово. А чи відомо метру, що маленька Естонія дала аж дві дивізії СС? А чи відомо йому, що Україна дала лише одну таку дивізію? І найголовніше, чи знає Шендерович, скільки батальйонів, дивізій та цілих корпусів дала росія? Чи знає він, що тільки на військовій та паравійськовій службі Німеччини росіян було від 800 тисяч до одного мільйона осіб, а на невійськовій службі та роботі – майже все населення? Він – розумна людина і знайде джерела такої інформації. Звідси виникає просте запитання: чому така величезна кількість людей від Прибалтики до Криму виплюнула совок за першої нагоди і намагалася посильно його добивати? Так, у тому числі Шухевич. Ми давно дійшли висновку, що з двох основних зол того часу (Гітлера та Сталіна) більшим було зло з вусами та люлькою, набитою тютюном «Герцеговина флор». Ми вже давно виплюнули совкову соску, але Віктор ще не може від неї відірватися. І так, ми шануємо всіх, хто під будь-якими прапорами виборював свободу України. Це – наші герої. Так тепер буде. Нам не потрібні фантазми типу Невського, Донського, Суворова, Кутузова чи Жукова, користуйте їх самотужки. У нас інші герої, і так, вони стали героями в боротьбі з московитами. Це може подобатися письменникові Шендеровичу чи ні, нам на це – плювати.
А тепер про методи подання матеріалу. Опонент не спромігся погортати сторінки нашого ресурсу і навряд чи читав те, що ми зробили епіграфом для нашої «Лінії оборони». Головна наша мета – не переконувати чи змінювати переконання. Ми хочемо дати зовсім відмінну точку зору на, здавалося б, усталену думку чи замилений погляд на події. І робимо це максимально жорстко, щоб удар змів іржу і людина почала думати самостійно. Ми хочемо, щоб на місці штампу залишилася порожнеча, яку кожен заповнюватиме інформацією, добутою особисто. Тому ми уникаємо давати посилання на першоджерела, нехай кожен знаходить те, якому довіряє. Нам не потрібно комусь подобатися, бо не маємо на увазі зборів від продажу квитків на «творчий вечір» чи що там збирає опонент.
(Далі буде)