У першій частині ми навели текст, яким Віктор Шендерович висловив усю глибину свого обурення одним із двох текстів («Ще Шендерович чи вже Швондерович?» та «Перейменування. Вітю, гуд бай!». – Прим. перекл.), які ми присвятили його публічній позиції щодо гострих для України питань. Ми не очікували такої реакції від метра, та вона нам і не була потрібна. За великим рахунком, є Шендерович чи його немає зовсім – нам глибоко плювати, як глибоко плювати на те, чи є росія, чи замість неї вже глибоке море. Його існування нам важливе лише з тієї причини, що він став у позу ментора і почав повчати українців життя. Ніхто йому такого права не давав і не дасть. Краще б він плюнув слиною на нашу статтю і справді – не вплутувався б у цю справу. Але він вплутався і кинув нам виклик як ресурсу, що обстоює інтереси України. До цього він пояснював нам, бідолашним, чому ми не повинні були перейменовувати проспект Ватутіна, а тепер – вчить нас, що і як писати. Ми приймаємо виклик і пропонуємо нашим читачам бути арбітрами в цій пікіровці.
Для початку внесемо ясність у кілька питань, які метр свідомо чи з неуважності, але пересмикнув, а потім перейдемо до послідовного розтину ситуації.
Отже, Віктор узяв у лапки слово «колеги», мабуть, намагаючись показати свою зневагу до товаришів по цеху. Тут є невеликий промах. Ми – не колеги. Ми не позиціонуємо себе як журналісти чи ЗМІ. У нас – простий блог. Через те що ми не займаємося журналістикою, а висловлюємо свою думку, то не зобов’язані прагнути до об’єктивності, бо власна думка – суб’єктивна за визначенням. На відміну від опонента, ми не розкручуємо власне ім’я, а тому не годуємося з цього імені, як це робить пан Шендерович.
Ми робимо прямо протилежні речі і прямо про це вказуємо в розділі «Про нас». Ні, ми не дорікаємо Віктору за те, що, публікуючи книги, виписуючи сценарій «Кукол», виступаючи на ТБ у жанрі публіцистики або ось заповнюючи сторінки у Гордона, пан Віктор мовчить про те, що саме цим він заробляв, заробляє і напевне – зароблятиме гроші. Нам це не потрібно, і ми неодноразово вже заявляли про те, що закриємо проєкт відразу після перемоги у війні з рф все в тому ж режимі «інкогніто», як і зараз. Тож ми перебуваємо в різних вагових категоріях, точніше – на різних полюсах. Якщо ми витрачаємо свої гроші, публікуючи ці тексти, то Віктор заробляє їх. У цьому немає нічого поганого, просто тут потрібна ясність.
Ще один важливий момент, який Віктор не зміг оцінити. Його дивує визначення автора «ми», яке часто зустрічається. Насправді постійні читачі знають причину цього звороту. Ми – це зовсім невеликий колектив однодумців, який чудово розуміє, що й навіщо ми робимо. Тому опонентові має бути зрозуміло, що на свою адресу він отримав саме колективну думку.
А тепер перейдемо до суті викривальної промови метра. На жаль, цим дописом записний опозиціонер зрівняв себе з таким собі В’ячеславом Бутусовим, занесеним до бази «Миротворця», який здивовано запитував про причину такого до нього ставлення з боку України. Одразу за ним – та панночка-інвалід, яку не пустили на Євробачення. Вона також демонструє граничне здивування таким ставленням. Ось і Віктор вдає, що не зрозумів суті спірного тексту, і дивується з жорсткої оцінки його промов. А все тому, що кожен із цих персонажів прикидається сліпим і не бачить, що насправді відбувається.
Шкода, що Віктор став мегазіркою, яка збирає аншлаги по всьому світу і вже ніколи не опуститься до того, щоб провести ніч у шпиталі і повиносити судна з-під покалічених російською зброєю бійців. Хоч б ніч. Гаразд, бог з ними, з суднами, просто пройшовся б по другому поверсі травматології і подивився б на дружин і дітей, які сидячи сплять, схиливши голову на ліжко свого чоловіка і батька, який не приходить до тями. Хоча б це він побачив, відчув і тоді зрозумів би, що війна прийшла з його країни і щодня забирає життя наших людей. Я вже не кажу, щоб він зробив екскурсію до слідчого управління СБУ чи ГПУ, де йому могли б дати почитати матеріали справ про тортури наших полонених, які виконували росіяни, що постійно прибувають у зону бойових дій. Це не снайпери, танкісти чи артилеристи – це кати, які приїжджають в Україну калічити і вбивати найбільш моторошними способами, перед якими тьмяніє знаменита настанова інквізиції «Молот відьом».
Віктор – відома особистість, і, напевно, він зміг би добитися аудієнції Генерального прокурора Юрія Луценка. У своїй останній промові для Верховної Ради він торкнувся теми тортур, організованих співвітчизниками Віктора, і навіть щось процитував із протоколів допитів. При цьому він сказав, що багато речей просто не наважується прочитати. Гадаю, Віктор міг би отримати доступ до найцікавіших місць документів без наведення прізвищ жертв. Гадаю, це налаштувало б його на потрібну хвилю.
Але Віктор дає інтерв’ю, гастролює, міркує, і це все десь у паралельній реальності, яка його не стосується і в яку він не бажає занурюватися. Але без цього занурення в тему неможливо впіймати правильну тональність. Він як професіонал зобов’язаний це розуміти краще за мене. Тобто Шендерович влазить у суперечку на тему, в яку він не бажає занурюватися до крові та вивернутих кишок. Напевно, це – не найприємніший рівень спілкування, але у нас – війна, і вона прийшла з країни Віктора. Тож, як у тому старому анекдоті: «Вибачте, бананів немає».
(Далі буде)