Уперше опубліковано: 03.06.2017
Авторка перекладу: Світлана
Пів року тому, коли знаменитий ансамбль пісень і танців окупаційної армії рф, вирушивши на концерти з приводу остаточного знищення сирійського Алеппо, раптово засмутився в безодні Чорного моря, заповнивши його балалайками та матрьошками, ми звертали увагу на російського опозиціонера Шендеровича (стаття «Ще Шендерович чи вже Швондерович?» – Прим. перекл.). Тоді він цілком серйозно дивувався, чому в Україні маса народу піднімала тости на кшталт «З почином», «Щоб не останній» або «Пірнати їм – не перепірнати». Він намагався звертатися до гуманітарних речей та людських цінностей, але ми тоді засумнівалися в тому, що ці промови було підготовлено саме Віктором. Для цього були як мінімум дві підстави.
Вони базувалися на тому, що ця людина однозначно не дурна і повинна бути послідовною у своїх судженнях. Якщо вже ти такий філантроп, то маєш демонструвати цю якість за всіх схожих обставин. Мало того, повчальні промови слід було б насамперед адресувати росіянам, бо він сам себе називає росіянином. Тоді, пів року тому, ми уважно переглянули його заяви в ті кілька днів, коли російський сегмент Мережі перебував в екстазі від збитого ними Іл-76 у Луганському аеропорту з десятками загиблих наших десантників.
Як і слід було очікувати, сатирик і письменник не висловив жалю чи співчуття щодо цього. Але це можна було б не брати до уваги, якби Шендерович гнівно накинувся на росіян за цю радість і свято. До речі, з такими самими промовами не було помічено ні Ходорковських, ні іншої погані. А ось радість українців з приводу одномоментної загибелі військовослужбовців армії, яка мучить нашу землю, викликала у письменника нетравлення та діарею. Тобто ні він сам, ні його співвітчизники не дотримувалися тих принципів, на які він вказує, і його це анітрохи не чіпало. Натомість російська окупаційна погань, яка щойно прикінчила 2,5-мільйонне місто і вирішила влаштувати гулянку з цього приводу, – йому дуже дорога.
Друге міркування виглядає приблизно так. Віктор має дочку Валентину і, напевно, її любить. Так от, просто уявімо, що його дочку зґвалтували і понівечили до напівсмерті двоє покидьків. Потім кинули її, сіли у свій автомобіль і на всій швидкості рвонули з місця злочину. І тут їм не пощастило: вони врізалися в невдало припаркований асфальтовий коток, і обидва – на смерть. То мені цікаво, Віктор випромінював би співчуття до померлих чи не зовсім? А якщо ні, то що б відповів тому, хто на його прокляття зауважив би, що вони теж люди, що їм було сумно і вони вирішили просто погратися з його дочкою в лікаря, але щось пішло не так, – були б у його голосі альтруїзм і філантропія? Він тоді радив би нам прислухатися до його слів і «зрозуміти і пробачити»?
І ось тепер Вітя вирішив повчити нас, як нам слід називати свої вулиці і як не слід. При цьому він застосовує прийом, який опосередковано пояснює те, чому Нємцова вже немає, а він досі симулює опозицію. До речі, з Ходорковським він дуже у глибоких засосах і зараз. Так от, будучи людиною розумною і спритною, він не береться прямо заперечувати помийний рівень росіян. Йому зрозуміло, що в Україні цей номер уже не проходить, і тому він застосовує інший прийом. Далі – цитата від Гордона:
«Дорогі українці, ми – таки брати. У нас – портрети Сталіна, у вас – проспект Шухевича. Давайте ж і далі, не звертаючи з обраного шляху, по-братерськи змагатися в ідіотизмі та людожерстві».
Як? Тепер він намагається нас мазати одним миром. При цьому він чудово розуміє, що ці історичні постаті зовсім не зіставні. Навіть якби комусь надумалося назвати вулицю ім’ям Гітлера, то і в цьому випадку зі Сталіним його рівняти нічого. Не той калібр і не та тема взагалі. Ось такими порівняннями він намагається вже не підняти росіян, а опустити нас до їхнього рівня. Скажімо так, не знаю, за що він там отримав ТЕФІ та інші нагороди, але тут він демонструє високий рівень конторських маніпуляцій.
Така реакція Шендеровича повністю оголює його сутність і не залишає сумнівів у тому, що черговий випад проти України – не випадковість. Це та сама імперськість, як і в решти стада, тільки загорнута в яскравий папірець. Нічого іншого там бути не може, бо Віктор поїздив світом і знає, що в нормальних країнах зовсім не заведено лізти зі своїми порадами, коли в тебе їх ніхто не просить. За це можна навіть у табло обгребти. Але він вважає, що має право лізти до нас зі своїми порадами, розуміючи, що це не за фен-шуєм. А, між іншим, якщо зірки запалюються, то це комусь потрібно. Фокус у тому, що ми дуже добре розуміємо, кому потрібні такі промови.