Уперше опубліковано: 08.05.2019
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні – день скорботи за загиблими у Другій світовій війні. Весь нормальний світ навіть не відзначає день капітуляції Німеччини, а саме тужить за 70 мільйонами людей, які згоріли в полум’ї цієї війни. І вже не важливо, якої вони були національності і з якої лінії фронту смерть забрала їх у свої обійми. Лише у совковій рф це – «свято перемоги».
Власне, за цією відмінністю можна чітко судити про те, що рф не належить ні до Західної цивілізації, ні до нормального світу взагалі. Це – прояв внутрішнього стану, який вивалюється де завгодно, тільки потряси це дерево з гнилими плодами.
Ще до війни, коли доводилося полемізувати з росіянами, вони досить швидко ставили в глухий кут своїми відповідями на запитання, на які будь-яка адекватна людина має очевидну відповідь. Тоді ще не було відомо (публічно), наскільки багатим дідуганчиком є путін, але вже тоді було зрозуміло, що йдеться про десятки, а швидше за все – про сотні мільярдів доларів.
І от коли в запалі полеміки наводиш посилання на джерела, що вселяють довіру, де невеликими штрихами накидано цю тему, то опонент раптом здається, перестає спростовувати очевидне і видає: «Так, він – злодій! Але він – найбільший злодій в історії! Ніхто не може з ним у цьому зрівнятися». Що вражає – це було сказано від душі.
Пацієнт справді цим пишається, як пишається мегаяхтами та мегалітаками упирів, що викачують бабло з країни, яка могла б стати Люксембургом чи Еміратами, а залишилася ганебною помийкою, за винятком двох-трьох мегаполісів.
Те саме і з оцінками результатів участі совка у Другій світовій війні. Якось довелося пікіруватися з одним пацієнтом, за його словами – з ученим ступенем і трьома вищими освітами, який видав формулу, що теж загнала в глухий кут. Тоді йшлося про те, що всі успіхи червоної армії, яких було досягнуто, було отримано шляхом жахливих втрат як особового складу, так і матеріальної частини, що надовго виснажило країну.
Населення країни-переможця ще пару десятків років продовжувало жити в землянках і бараках, коли не менш зруйновані країни вже відновилися до рівня, який мали до війни, і рушили далі. Все це було наслідком важкої демографічної деформації складу населення і майже повного вбивства економіки.
Ті цілі, яких інші країни досягали втратою одного танка чи одного літака, совок досягав (умовно) втратою десяти, двадцяти чи навіть ста танків та літаків. А особовий склад витрачався так, що дуже довго не було остаточних даних про те, скільки ж насправді було вбито власних бійців.
Як згодом з’ясувалося, облік ішов «мобілізаційного ресурсу». Тобто керівництво країни та червоної армії цікавив залишок людей, яких можна поставити у стрій. Між іншим, на останньому етапі війни те саме відбувалося і в Німеччині. Там розсунули рамки мобілізаційного ресурсу вгору і вниз за віковими категоріями, і в бій пішли Гітлерюгенд та Фольксштурм, тобто старі та підлітки.
Між іншим, саме цей залишок ресурсу серйозно зіпсував життя червоноармійцям. Особливо це пам’ятають танкісти, яких Жуков увів у межі Берліна. Там програлася та сама містерія, що трапилася через 50 років у Грозному. Саме старі та діти спалили танкову армію в останні дні війни.
(Далі буде)