Гітлер, пересиливши себе, проковтнув похід Сталіна на Фінляндію, проте рух совкових військ до Бессарабії в 1940 році сприйняв як привід до війни. Справа була навіть не в тому, що Румунію Гітлер вважав одним із найвірніших союзників, а в тому, що саме там знаходилося нафтове поле Плоєшті, яке давало більшу частину пального для його бронетехніки та авіації. Саме тупоголова гра Сталіна всерйоз налякала Гітлера, і він усвідомив, що за кілька днів вусатий уркаган із люлькою, набитою тютюном югославських цигарок «Герцеговина флор», може залишити танки його Манштейна, Клейста, Гота і Гудеріана, як і літаки Герінга, без пального, і на цьому «Тисячолітній Рейх» закінчиться.
Це аж ніяк не надумана історія, бо англійці спланували, але невдало виконали операцію масованого повітряного удару по Плоєшті, піднявши свої літаки з авіабаз на Криті. Вони також вважали, що виведення з ладу нафтопромислів знерухомить німецьку машину. Потім Гітлер поквитався, і його десантники захопили Крит, щоб надалі вберегти нафтове серце від нападу.
Зрештою, Сталінград став тим самим «Сталінградом» тільки тому, що Гітлер психонув і розтягнув свій фронт, спрямувавши ударне угруповання на південь від Сталінграда, до нафтопромислів Баку. Його війська не дотягли до нафти зовсім небагато, і якби їм це вдалося, то Сталіну нічого б уже не допомогло. Але тоді удача відвернулася від Гітлера, і не без допомоги того самого лендлізу.
Підсумовуючи цю частину, можна з упевненістю говорити про те, що всі основні рухи військової машини зав’язані на захисті, поповненні та відборі ресурсів. Це і є головною пружиною війни. Якщо виходити з цієї простої та логічної думки, все стає на своє місце.
ЯКБИ
Трохи вище ми вже використовували умовний спосіб у плані того, що сталося б, якби Вермахт дійшов до Баку. Але зараз ми запропонуємо ще пару припущень, які повинні внести остаточну ясність у цей натюрморт.
Перед початком «індустріалізації» сам Сталін говорив про те, що промисловість совка є катастрофічно відсталою, і якщо в цьому плані не зробити рішучого ривка, то країну зжеруть із потрухами. Охочі можуть знайти цю промову у вигляді цитати, але її сенс ми вже виклали. Наступні десять років країна поринула в терор та репресії, жертвами яких стали мільйони людей, а ще мільйони – пройшли концтабори.
Усе було підпорядковано створенню військово-промислового комплексу країни.
У результаті совок створив ударний потенціал, який дозволив йому розпочати велику гру за світове панування. Однак тупувата стратегія комуністів спочатку призвела до втрати переважної частини ресурсів, висунутих до західного кордону і там захоплених противником, а трохи згодом було втрачено більшість промислового потенціалу, який міг би відтворювати військову продукцію.
Не є таємницею, що індустріалізацію здійснювали американці під керівництвом великого інженера Кана, і відновити цю промисловість в умовах війни із втраченим верстатним парком і критичним обладнанням було просто неможливо без допомоги США. Чомусь ніхто не ставить собі запитання про те, яким таким дивовижним чином совок зміг за рік-два розгорнути військову промисловість у більшому обсязі, ніж за десять передвоєнних років? Причому пояснення у плані «напружили всі сили» – не проходить в принципі. Як ти не напружуй силу у всьому тілі чи в окремій його частині, ти не зможеш зробити підшипник чи щось подібне, коли в тебе немає потрібних верстатів та обладнання.
Крім того, під окупацію пішла величезна територія, на якій залишилися родовища стратегічної сировини та підприємства з її обробки. Без деяких важливих компонентів просто не можна було виготовити броню, боєприпаси, деталі літаків тощо. Все це було поставлено із США.
А тепер уявімо, що нічого цього Штати не поставили. Вже не будемо казати про метали чи хімікати для порохів, просто, наприклад, у 1941–1943 роках зі Штатів не надходив би авіаційний гас. Усе! Повітряну війну програно, а ми знаємо, як майстерно воювали в повітрі пташенята Герінга. До речі, з повітря було знищено більшість совкових танків.
Або ще більш загальне припущення. Японія вчинила не так, як це сталося, а так, як вчинив совок стосовно неї. Тобто наплювала на договір про нейтралітет і почала займати Сибір і Далекий Схід. А, між іншим, це було найкоротше плече постачання техніки, озброєнь і матеріалів з США, і совок отримав звідти половину всіх постачань за лендлізом. Тобто канал постачань не просто перекрився б, а утворився б натуральний другий фронт, і маневр з перенесенням підприємств «за Урал» втратив би всякий сенс.
Що було б наприкінці 1942 року, якби совок міг розраховувати лише на свої ресурси? Тільки на свої та більше нічиї? З великою ймовірністю можна було б стверджувати, що навіть на території нинішньої рф питання з російською мовою вже давно б не стояло, а гімн там співали б, починаючи його словами «Дойчланд, Дойчланд убер алес!»
Але на московії це ніхто навіть припустити не може. У них «дидываивале». Причому велика частина дідів, які вижили, якраз були персонажами того анекдоту, з якого ми й почали нашу повість. Вони або визирали з танка, або дивилися в нього, поскрипуючи форменими пасками співробітника НКВС. Ось такий він, лендліз.