Авторка перекладу: Світлана
Усе вказує на те, що ситуація в тимчасово окупованому Криму змінилася фундаментально, і Сили оборони зараз промацують межу, до якої просіли можливості лаптів. Навіть далека від військової справи людина може легко скласти список військових і напіввійськових об’єктів, які будь-яка армія зобов’язана захищати найкращим чином. Ми також пропонуємо пройтися цим списком, і в результаті вийде щось таке.
Першим номером, безумовно, будуть пункти управління великими військовими з’єднаннями, які зазвичай називають штабами. Далі йдуть великі військові бази, насамперед ВМФ та ВПС. За ними – різноманітні пункти дислокації частин, що мають на озброєнні якісь високоефективні засоби ураження. І далі – логістика у всіх її проявах, від місць зберігання військових ресурсів до шляхів їх доставки. Напевно, можна все це розгорнути ширше або глибше, але схематично це виглядає приблизно так. А тепер погляньмо, куди ще не били наші далекобійні засоби ураження?
Виявляється, що вони пройшлися вже по всьому списку, а деякі позиції вже уражали багаторазово. Воно й зрозуміло, адже ворог намагається відновити втрати, але навіть там, де це вдається, все відбувається із втратою функціональності та ефективності хоча б тому, що робиться в аварійному порядку. Звідси можна зробити висновок про те, що кількість ударів по всіх цих активах ворога вже переросла в нову якість ситуації, а тому експериментальним шляхом наші військові тестують, наскільки «клієнт дозрів» і наскільки він здатний забезпечувати захист найважливіших і найкритичніших активів свого військового угруповання в Криму.
Скажімо так, є фонова робота Сил оборони, коли в режимі заводського конвеєра виносяться його засоби ППО, і є певні моменти, коли відбувається удар по чутливих місцях, які ворог зобов’язаний прикривати. Скажімо так, штаби там довго не живуть, а особливо це помітно щодо будь-якого пункту управління колишнього чорноморського флоту. Що стосується головної бази флоту, то вона вже переїхала в інше місце, ну, а з приводу аеродромів ворожі блогери вже відкрито пишуть про те, що коли починається дроновий наліт, літаки і вертольоти намагаються підняти в повітря не для того, щоб силами авіації відбивати удар, а щоб змитися з аеродрому, поки по ньому не вдарили дрони.
Але ось кілька днів тому саме у плані техніки тестування позначився перелом, тому що успішних ударів було завдано по тих активах ворога, які той просто зобов’язаний захищати всіма силами й засобами. Так, було атаковано базу, на території якої противник ховав пускові установки комплексів «Іскандер». Причому це було непросте завдання з будь-якої точки зору. Спочатку було проведено операцію зі знищення засобів ППО, які прикривали базу, а потім дрони прилетіли вже до самих «Іскандерів».
Колеги писали нам про те, що загалом ні для кого не є таємницею, де вони базуються, але через те що їх постійно зберігають «під землею», то зловити їх можна тільки тоді, коли вони виходять звідти, щоб запустити свої ракети. Однак за фактом ці агрегати було заховано в бетонних укриттях, які обізнані люди описують так:
«Росіяни зберігали оперативно-тактичні комплекси «Іскандер» в укриттях від радянських балістичних ракет середньої дальності Р-5, і саме в цьому й полягала складність завдання ССО. Місце дислокації було відоме й раніше – кримчани неодноразово фіксували, звідки запускаються російські ракети. Але уразити «Іскандери» було неможливо через те, що вони були в укриттях розмірами 45×27 і 25×18 метрів. Товщина бетону на таких радянських укриттях – 40–60 см, до того ж зверху був ще й додатковий шар ґрунту».
(Далі буде)