ПРОВІСНИКИ АВАРІЇ
Міжнародна консультативна група МАГАТЕ у свій час відзначила: «…що протягом 100 реакторо-літ експлуатації реакторів типу РБМК не відбулося жодної аномальної події, яку можна було б розглядати як «провісника» аварії 26 квітня…»
Вони збрехали. «Страна Совєтов» мала вдосталь жахливих попереджувальних сигналів щодо особливостей, обсягів і масштабів наслідків «мирного атому». Вони злочинно приховували ці передвісники від усього людства. А головне, вони не сприйнялися як сигнали попередження страшного лиха, яким став Чорнобиль.
Був Киштим і подібні ядерні аварії. У лютому 1965 року в Сєвєродвінську (Архангельська область) на атомному підводному човні «К-11» Північного флоту стався тепловий вибух атомного реактора. Незважаючи на високу радіоактивність, забруднену воду відкачували просто за борт. Про сам факт цих надзвичайних подій і причини, які призвели до них, у «кращих» традиціях того часу ЗМІ нічого не повідомляли. Люди внаслідок вибуху, на щастя, не загинули, але багатьох офіцерів і матросів з радіоактивними опіками та ознаками променевої хвороби довелося госпіталізувати, згодом більшість із них звільнять у запас через хворобу.
Реакторний відсік просто відрізали і згодом затопили в Карському морі. Човен ремонтували кілька років і, зрештою, відновили. Він знову повернувся у стрій, але так і не позбувся репутації «брудного». Служити на ньому в подальшому довелося багатьом військовим морякам – усі вони опромінювалися, але ніхто з них так і не отримав статусу постраждалого внаслідок ядерної аварії.
10 серпня 1985 року, майже за дев’ять місяців до Чорнобильської катастрофи, на судноремонтному заводі ВМФ № 30 у бухті Чажма (130 км від Владивостока) під час перезарядки ядерного палива за аналогічних обставин знову стався тепловий вибух реактора, тепер уже на «К-431» Тихоокеанського флоту. Наслідки цієї аварії були вже набагато важчі – загинуло 10 осіб, було забруднено акваторію моря і значні території суші. Радіоактивна хмара накрила і 15-тисячне селище Дунай, але мешканців не евакуювали.
Знову постаралися прикрити завісою таємності – і дотепер про подробиці цих подій знає тільки вузьке коло професіоналів-підводників. А шкода, адже вчасне і правдиве інформування про них не тільки військових, а й цивільних фахівців, можливо, допомогло б викреслити з низки ядерних аварій найстрашнішу – на Чорнобильській АЕС, яка після Чажми не забарилася і змусила здригнутися весь світ в квітні 1986 року.
ПІСЛЯМОВА
У перші місяці після катастрофи комуно-більшовицькі лиходії вдалися до свого звичного для них прийому – приховати від світової спільноти страшенні масштаби Чорнобильської катастрофи. 1 травня 1986 р. сотні тисяч дорослих і дітей (!) комуно-більшовики вивели на радіоактивно забруднені площі і вулиці Києва, аби вкотре показати всьому світові, що людське життя порівняно з комуністичним щастям нічого не варте.
«Страна Совєтов» до Чорнобиля вчинила десятки ядерних страхіть, випробовуючи на багатотисячних масах військових і цивільних «будівниках комунізму» жахливі наслідки ядерних вибухів.
Майже 100 тисяч кв. км України, Бєларусі та Росії були забруднені нуклідами цезію та стронцію. Радіація вразила здоров’я 5 млн осіб та довкілля 5 тис. міст і сіл. Лише в Україні постраждало 2213 сіл і міст з населенням майже 3 млн. осіб. Багато мільярдів доларів і багато людських життів коштувала Чорнобильська «рацуха» спочатку радянському народові, а потім – і Україні. І кінця цим витратам та втратам не видно.
Тоді у 1986 році керували атомними електростанціями з Москви. Тепер «фахівці» з України готують нову «рацуху». Вони з допомогою атомних станцій наміряються покривати нерівномірність споживання електрики в Україні. Їм замало можливих джерел регулювання (ГЕС, ГАЕС, теплових електростанцій та інших). Вони всерйоз розглядають проблему часткової участі АЕС у регулюванні навантаження енергосистеми України.
Вони планують регулювати потужність АЕС, в залежності від потреби електроенергії. Один із коментаторів цієї божевільної «рацухи» порадив владі натягнути цим дядечкам сорочки з дуже довгими рукавами.
ЯРОСЛАВ
Дуже гарна стаття, все розкладено по полицях! Дякую!
Тільки зовсім не зрозумів речення: “Їм замало можливих джерел регулювання (ГЕС, ГАЕС, теплових електростанцій та інших). Вони всерйоз розглядають проблему часткової участі АЕС у регулюванні навантаження енергосистеми України.”. Станом на зараз усі наши неатомні електростанції працюють? Чи вистачить їхньї потужности? Зараз наша ядерна енергетика працює за ризиковано схемою, коли в разі надлишку електроенергії вона перетикає до Словакії і Польщи, в разі нестачи йде в зворотньому напрямку. І усе тому, щокомпенсаційних потужностей критично не вистачає. Ризики такої схеми я розумію.