Уперше опубліковано: 30.04.2018
Авторка перекладу: Світлана
ІЗРАЇЛЬ ЯК СТАБІЛІЗАТОР СИРІЙСЬКОЇ ВІЙНИ
Уранці стало відомо, що ізраїльська авіація знову завдала ударів по сирійській території в районі міста Хомс. Як вважають спостерігачі, офіційно тут були склади озброєнь сирійської армії, але насправді ця армія вже давно перетворилася на химеру і під її брендом виступають збройні угруповання різних мастей. Найбільш організованими наземними силами від імені Асада, безумовно, є легіонери КВІР, Корпусу вартових іранської революції. За своєю суттю вони є аналогом німецьких військ СС, які майже не підкорялися військовому керівництву, а коли таке відбувалося, то лише за вказівкою власного керівництва.
ІСТОРИЧНИЙ ВІДСТУП
Характерна деталь, яка вказує на суть цього становища і яку ретельно оминають «історики» з московії, стосується подій так званої «Курської битви». З неї так і не наважилися зробити чогось на кшталт Сталінградської битви, хоча масштаб бійки був більшим, та й за задумом операція мала виявитися значно грандіознішою.
Достатньо згадати про роль Сталінградської операції. Вона мала допоміжний характер, і якщо уважно вивчити її результати, то виявиться, що з військової точки зору це стало величезним недобудом, і ось чому.
Насправді спочатку планувалася потужніша стратегічна операція в районі Ржева. Про це говорить як склад ударного угруповання, що значно перевищувало сталінградське як за кількістю, так і за її атакувальною якістю. Крім того, росіяни самі завжди наголошують на штучно виведеній ними аксіомі «Де Жуков, там – перемога». Насправді ця суперечлива теза має мало спільного з реальністю, але самі росіяни в це люто вірять. Так от, саме Ржевською операцією командував Жуков.
Стратегічний задум операції був справді грандіозним. Нагадаємо: на той час (кінець осені 1942 року) Вермахт просунувся до Сталінграда на сході та Грозного – на півдні. Загалом німецьке командування вже планувало фінальну стадію операції із захоплення бакинських родовищ нафти, що означало б безумовну смерть совка. Через те що Другу світову війну назвали «Війною моторів», то без пального для танків, літаків, автомобілів та іншої техніки війну не лише не можна було виграти, а й навіть встояти в обороні. У той час промислові родовища нафти совка були лише в районі Дрогобича, на заході України, і найпотужніша нафтовидобувна інфраструктура була в районі Баку.
Мало того, спусковим гачком нападу Німеччини на совок стала та ж сама причина. Сталін віддав команду своїм військам анексувати Буковину, що належала тоді Румунії, та позначив свій оперативний інтерес до нафтових родовищ у Плоєшті. Якби ударні угруповання, які розгорталися саме на цьому напрямку, прорвалися до нафтових полів, то Вермахт постав би перед бензиновим голодом, і те, чим він успішно зламував оборону противника, – авіація і танки, якби не стали на прикол, то втратили б розмах маневру, заради якого вони і створювалися. Тобто, позначивши цей інтерес, Молотов від імені Сталіна вже восени 1940 року ставив ультиматум Гітлеру. Тож після цього Німеччина вже не мала вибору.
Те ж саме завдання стояло перед німецькими військами в Закавказзі. Але є важлива деталь. Якби ставилося завдання просто знищити нафтопромисли Баку, це вже можна було зробити з літа 1942 року, але нічого подібного не було зроблено, тому що планувалося захопити нафту без руйнувань і необхідності відновлювати зруйноване.
При цьому Абвер мав інформацію про те, що промисли підготовлено до знищення, а про те, що совки підірвуть нафтопромисли, німці здогадувалися і навіть були впевнені в цьому. Вони вже надивилися на те, як совок, відступаючи, замінував і підірвав центр свого Києва і як підірвав греблю Дніпрогесу. Тож штурм Баку відкладався саме через те, що взяти його треба було акуратно і без руйнувань.
Але всім зрозуміло, наскільки важливо було отримати бакинську нафту і тому скільки військ зібрано в районі Кавказу. Причому там було сконцентровано майже всі сили, які зараз мають умовне позначення «спецназ». З одного боку, для совка це була критична ситуація, але й для Німеччини – також. Комунікації були вкрай розтягнуто, і ударні угруповання підставили противнику вкрай ослаблені фланги. Це свідчить про те, як німці зневажливо ставилися до рівня військового мистецтва совкового командування.
(Далі буде)