Але Європа настільки відірвалася від реальності, що там не обговорюються саме ці причини і ніхто навіть не думає їх усувати і жорстко впливати на тих, хто саме все це руйнує, палить і вбиває, викликаючи хвилю біженців. Їх цікавлять питання перешкод, які хтось (не вони) повинні створити на шляху біженців, щоб їм не було тепло, спокійно й затишно і щоб не бачити величезних таборів біженців на своїй землі. Нехай вони будуть десь далеко, а не в них, не на їхній землі, а на чиїй – їм начхати. Ба більше, коли хтось із тих, хто захищає їх від біженців, піднімає голос і каже: «Все, далі самі!», – якраз і виникає ось ця стаття.
Можна було б обмежитися лише назвою: «Мігранти: ЄС стикнувся з турецьким цинізмом», – але ми наведемо ще й її текст, щоб відчути те, як працюють ці самі прийоми і в нас.
«Той факт, що цивільне населення, яке зазнає лиха, різко використовується як важіль у міжнародних відносинах, не новий. Але шантаж мігрантами, який здійснюється над Європейським Союзом (ЄС) Реджепом Таїпом Ердоганом, перевершує як за цинізмом, так і потенціалом дестабілізації більшість нещодавніх прецедентів. Біженці, якими президент Туреччини погрожує заполонити всю Європу і які рятуються від війни, що йде в районі Ідліба, останнього оплоту повстанців у Сирії, він використовує у своїх цілях.
Оголосивши у четвер, 27 лютого, про відкриття свого західного кордону з Грецією, Анкара не тільки побічно сигналізувала про прагнення до Європи 3,6 мільйона біженців із сирійського конфлікту, вже присутніх у Туреччині, а й погрожувала, можливо, зробити те саме для мільйонів людей, які, рятуючись від пекла Ідліба, збираються на кордоні з Туреччиною.
Ідея зрозуміла: Туреччина прагне повторити сценарій 2015 року, коли 1 мільйон осіб, переміщених у результаті громадянської війни в Сирії, залишили свою територію, щоб перетнути кордони ЄС, викликавши в Союзі гуманітарну кризу, кризу безпеки та політичну дестабілізацію, які продовжують годувати крайніх правих…»
Ось, виявляється, як! Про те, що два м’ясники, путін і Асад, з допомогою іранських аятол, що звихнулися на своєму мракобіссі, влаштували в Сирії геноцид, – тиша. Давно стихли легкі зітхання з приводу застосування хімічної зброї проти мирного населення, а Франція, маючи власні супутники-розвідники, може легко побачити те, на що перетворила сирійські міста саме російська бойова авіація.
Проте Макрон пропонує з путіним домовлятися, скасовувати санкції та взагалі – дружити домівками, і, як можна зрозуміти, у Макрона повністю відсутній причинно-наслідковий зв’язок між цим феноменом, відомим як «сирійські біженці», та путіним як ініціатором та виконавцем цього злочину. Дивним чином провину за це перекладено з путіна, у якого французька та німецька знать сидить на підсосі, на Ердогана. І ось із цього гнівного вступу робиться такий висновок.
«Замість того щоб піддаватися будь-якій паніці, ЄС повинен проявити солідарність, твердість, реалізм і людяність одночасно. Фінансова та політична солідарність із Грецією та Болгарією, країнами на передовій. Твердість щодо шантажу Туреччини, яка має впоратися з людськими наслідками своєї військової інтервенції в Сирії, що засуджується, та припинити неоднозначну гру між НАТО і росією…»
Що означає остання фраза про неоднозначну гру НАТО і рф – навіть важко уявити. Судячи з заяв Макрона, це може означати перехід до глибоких засосів або взагалі – зайняття колінно-ліктьової позиції. Тут уже навіть краще не занурюватися в такі пропозиції…
Тож ось так працює навіть «ліберальна преса» Франції, а тому слід зробити остаточні висновки з приводу власної преси, яка давно працює в режимі ворожої пропаганди.
Французська та німецька преса дещо змінили тональність з приводу подій на Близькому Сході, а ми маємо “єдиний марафон” до цього часу.