Уперше опубліковано: 05.03.2020
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2020 року)
Ми не раз уже писали, що для отримання загальної картини того, що відбувається, регулярно переглядаємо деякі російські інформаційні ресурси, де, крім звичайної пропаганди, є й певна змістова частина. Таких ресурсів небагато, але вони є. Тому ми досить добре уявляємо техніку подання матеріалів у режимі пропаганди. Причому найтехнічніше пропаганда вплітається саме в таких ресурсах, де профілем є не політика, а економіка чи фінанси, наприклад. Там, де йде чиста політика чи воєнщина, – йде суцільна маячня, в якій немає нічого корисного. Але як це не дивно, ті самі методи використовуються і в пресі європейських країн, помічених в нездоровій любові до путіна.
***
Зразок ідеального пропагандистського продукту, який перекручує суть того, що відбувається, не просто до невпізнання, а до прямої протилежності, сьогодні продемонструвало одне з провідних інформаційних агенцій Франції – Le Monde. На відміну від численних блогерів, які висвітлюють ті чи інші події так, як це їм бачиться, будь-який ЗМІ має дотримуватися принципів журналістської етики, головним із яких є об’єктивність викладу.
Це означає, що в описі якоїсь конфліктної ситуації потрібно як мінімум наводити аргументи сторін, які беруть участь у конфлікті, і давати (якщо давати) оцінку діям лише з погляду якихось загальних етичних норм, властивих демократичному суспільству. Так, це теж не ідеальна формула, бо можна перерахувати не всі аргументи на користь однієї зі сторін або ж подати їх спочатку в негативному ключі, але в будь-якому випадку їх потрібно подавати так, як та сторона їх артикулює.
Якщо цього не робити, то матеріал стає однобічним, що викладає думку лише однієї сторони. Це вже досить ризикована позиція, але в такому випадку читача слід попередити, що тут викладається ситуація без елементів об’єктивності, і також читачеві слід пояснити, чому матеріал подається саме таким чином і в цій конкретній ситуації.
Винятком може бути одне – загальновідомість цієї причини. Наприклад, Франція веде війну з Третім Рейхом, і французька преса розписує героїзм своїх військових, а на противагу – віроломство та підлість військових Вермахту. Тут зрозуміло, що фактаж буде позбавлено об’єктивності, а оцінки будуть емоційні та не обмежені звичайними етичними нормами. Коли війну буде закінчено, то лише в цьому випадку настане час для аналізу подій та об’єктивного викладу того, що вже сталося. До речі, в цьому випадку буде цікаво дізнатися, як у такій ситуації поводилася власна преса, наскільки вона була ефективною і як вона сприяла перемозі над ворогом.
Якщо це положення приміряти на те, що відбувалося і відбувається зараз із українською пресою, то можна чітко сказати, що вона не виконувала і не виконує своїх функцій в умовах війни. Але вона не працює і в режимі мирного часу, прагнучи до об’єктивного подання матеріалів. І ще гірше – виявляється, що українська преса працювала і працює на користь противника, що приводить до закономірного запитання про те, чия це преса насправді.
Саме так має поводитися преса противника, і російська преса це робить без будь-яких докорів сумління, а ось наша – поводиться прямо протилежно тому, як це мало б відбуватися. Тому й висновок такий: якщо наша преса виглядає, як преса противника, і пише, як противник, то вона і є пресою противника. А через те що об’єктивності там немає і не було, то це – пропаганда противника.
(Далі буде)