Додік і дві версії (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Розмірковуючи про те, що виконує Додік, можна висловлювати лише припущення про його мотиви, бо вже очевидно, що ще змолоду, а саме – з часів знайомства з адвокатом скандально відомого сенатора Маккарті Роєм Каном, Тромб отримав професійні уроки замітання слідів своїх не зовсім законних дій. Про це ми докладно писали кілька років тому, а тут лише нагадаємо про те, що лягло в основу тактики.

Перше і найголовніше правило, яке вбив у голову Додіка Кан, полягало в тому, що власна безпека повинна бути не те що вище за все інше, а вона просто не повинна ставитися поруч ні з чим іншим. Звідси випливає, що в разі шухеру треба миттєво жертвувати партнерами, друзями, близькими і навіть родичами. І загалом усе це ми спостерігаємо весь той час, поки він обіймав посаду президента, і особливо – у проміжку між каденціями. І тут ідеться не тільки про Епштейна.

Друге, і воно ж – останнє правило звучало приблизно так: зроби все, щоб справа не зайшла до суду, а якщо зайшла – зроби все, щоб вона не дійшла до свідчень під присягою. А якщо вже трапилося таке лихо – ніколи не давай однозначних відповідей на кшталт «Так» чи «Ні». Саме цей момент у нас добре відомий у рамці парадигми «колесы-насосы». І загалом Додік чітко дотримувався цих правил більшу частину свого життя. Щоправда, його когнітивних здібностей не вистачило для того, щоб, навіть діючи за цими правилами, не знайти собі пригод саме від їх застосування.

А все тому, що проблема виникла вже після смерті знаменитого адвоката, а будучи нарцисом, Додік оточив себе холуями та підлабузниками, і ці якості завжди були противагою розуму, досвіду та іншим діловим якостям, які, безумовно, мав Кан. Ідеться про те, що він виконував заповіти старого адвоката, і коли повія в ході передвиборної боротьби зажадала дати їй відступні для нерозголошення дуже пікантних подробиць інтимних переваг Додіка, їй видали необхідну суму, що для Тромба – звична справа.

Але гроші були не його, а з передвиборчої каси. Розпоряджатися ними на власний розсуд не можна, і графи «Відкупні повіям» там точно відсутні. На цьому він і погорів. Начебто й робив усе правильно, але виконання виявилося вже низькопробним, а його оточення не змогло правильно оцінити ситуацію. А судячи зі складу його адміністрації, така публіка є суттю його найближчого оточення. Однак замітання слідів у нього в крові, а тому його численні маневри дають підставу тільки для висування версій, але не для твердих пояснень. Доводиться вловлювати однотипні варіанти причинно-наслідкових зв’язків для того, щоб оцінити його дії, що ми й намагаємося робити у вигляді версій.

У підсумку буквально вчора ми наводили чергові аргументи на користь версії про те, що міжнародна політика цікавить Тромба лише у двох аспектах. Перший – особиста велич. Як і будь-який нарцис, він, напевно, починає ранок з милування своїм римським профілем і невгамовним чубом перел дзеркалом. Не виключено, що у процесі такого самомилування він промовляє щось, відоме у нас за старою казкою: «Свет мой зеркальце скажи, да всю правду расскажи, я ль на свете всех милее?» І сам собі відповідає, що він – натуральний Цезар, тільки через ді тисячі років ходить не в дивному халаті, як це робив Гай Юлій, а в червоній краватці, а відсутність лаврового вінця йому замінює чудовий чуб…

(Далі буде)