Зазвичай пасажири, що летять на цей острів, не спілкувалися між собою навіть у салоні літака, і цього разу все було приблизно так само і тривало доти, доки літак не отримав удару блискавки при спробі обійти грозовий фронт. Пілот був досвідчений і втримав машину. Причому деякий час літак не давав причин для занепокоєння та відійшов від фронту на порядну відстань, але потім робота двигунів стала нестійкою, і машина поступово пішла на зниження.
Ось тоді пілот і оголосив пасажирам, що йде на аварійну посадку і посадить машину на воду біля найближчого острова. Власне, все сталося в тій послідовності, як її описав пілот. І от обидва човни досягли берега. Чоловіки витягли їх на пляж і помахали руками в бік літака, ледве помітного з такої відстані.
Пасажири були зрілими чоловіками і тому без зайвих міркувань і взагалі – без слів рушили вглиб острова, залишаючи пляж за спиною. Справа була надвечір, і пілот попередив їх, що до поселення рибалок вони вийдуть, коли вже сяде сонце. Жодних стежок не було, і довелося пробиратися через зарості. Було досить спекотно, вода скінчилася дуже швидко, і коли сонце почало влаштовуватися за обрій, віддаючи їм свої останні промені, пасажири зрозуміли, що доведеться ночувати серед дерев, бо дуже швидко настала ніч, майже пропустивши стадію вечора.
Вони зупинилися на невеликій галявині, і один із пасажирів привернув увагу колег жестом – рукою, стиснутою в кулак та зігнутою в лікті під прямим кутом. Всі зупинилися й почали акуратно озиратися, але ніхто й нічого не побачив. Тоді цей пасажир пояснив:
– Я чую запах диму. Точніше, запах багаття та якоїсь їжі. Хтось щось готує на багатті.
Усі почали принюхуватися, але лише один із них підтвердив це спостереження. За хвилину було визначено, з якого боку йде запах, і група рушила в цьому напрямку. За пів години цей запах чули вже всі, і треба сказати, запах був дуже непоганий. Там готували щось смачне. Ще через пів години вони вийшли на протилежний берег і побачили багаття, на яке й побрели. Усі вже втомилися, хотіли їсти, але особливо – пити.
Уже практично впритул наблизившись до багаття, вони побачили фігуру чоловіка, що сидів до них спиною та орудував у вогні довгою палицею. Через те що не всі з них володіли мистецтвом пересування в темряві, то хтось натикався на сучок або з тріском наступав на гілку. Той, хто сидів біля вогнища, не міг цього не чути, але не обертався і продовжував займатися своїми справами. Це могло означати одне з двох: або людина була глуха, або дуже впевнена в собі.
Нарешті вони вийшли до вогнища і постали перед чоловіком, який сидів на землі, – міцним та кремезним, швидше за все – добряче в літах, але визначити його вік не було жодної змоги, бо він мав довге і явно – не чесане волосся і масивну рослинність на обличчі.
– Мир вам! – привітав чоловіка один із пасажирів.
– Мир і вам, мандрівники. Як вас занесло в це глухе місце?
– В літак ударила блискавка, але пілот виявився асом і посадив машину з іншого боку острова, а нам велів іти в цьому напрямку, в бік рибальського селища. Не підкажеш, як нам туди дістатися?
– Авжеж, підкажу. Але бачу, що ви неабияк вимоталися і, напевно, хочете їсти, а ще сильніше – пити?
– Так. Приховувати це марно, та й сенсу в цьому немає.
– Ну, раз вам нема чого приховувати, то будьте моїми гостями, влаштовуйтесь. Я можу запропонувати вам доброго вина, свіжого хліба та приготовлену на цьому багатті рибу. Риба вийшла чудово. Дуже рекомендую.
(Далі буде)