Перейменування. Ватутін (Частина 2)

Усю київську операцію було нанизано на основний маневр, який мала зробити совкова армія для захоплення Києва, – форсувати Дніпро і вийти на його правий, високий берег. Власне кажучи, основне полководче мистецтво якраз і полягало в тому, щоб швидко і з мінімальними втратами форсувати річку і вже на березі противника розвивати наступальну операцію.

Із совкової історії ми пам’ятаємо про те, що противник створив суцільний оборонний вал на своєму березі, що й зумовило високий рівень втрат військ. Але це не відповідає дійсності. Коли совок таки зміг прорвати Лінію Маннергейма або Вермахт – Лінію Мажіно, то маса фотографій показала наявність і серйозність цих фортифікаційних споруд. Те саме сталося і з численними оборонними рубежами самого Вермахту. А от фотографій та свідчень того, що правий берег Дніпра противник залив у бетон і зробив із нього справді вал, – не існує. Мало того, восени 1943 року лінія фронту проходила по сотнях кілометрів Дніпра, аж до його південної течії, до Запоріжжя та Нікополя. Це свідчить про те, що таку величезну протяжність берегової лінії просто фізично неможливо було одягнути в бетон, і полководець був зобов’язаний знайти місце, де форсування річки зустріло б найменший опір і де наступ був би максимально ефективним. Тим більше що для таких маневрів було щонайменше два місяці.

Отже, початок київської операції, що вилився в захоплення Букринського плацдарму на південь від Києва, підтверджує припущення про те, що противник тримав оборону наявними засобами і користувався лише двома перевагами – водною перепоною та порівняно високим берегом. Більшої переваги він не мав. Це підтверджують і німецькі генерали Еріх фон Манштейн, командувач групи армій «Південь», і генерал Курт фон Тіппельскірх, який закінчив війну командувачем 21-ї армії, а в момент подій – командував 21-м армійським корпусом у складі групи армій «Центр».

Обидва генерали залишили після себе спогади про весь період війни, і цей епізод вони характеризують однаково. Через те що до осені 1943 року тиск союзників в Італії став загрозливим, Гітлер був змушений перекинути туди основну масу бронетанкових військ і резерви ставки. Вермахт відчував гостру нестачу сил і засобів, а Манштейн особисто вибивав у Гітлера п’ять танкових дивізій, які мали стати мінімумом для утримання лінії фронту по Дніпру. Тобто в той момент Вермахт відчував гостру нестачу у всьому, а тому ініціатива повністю була за совком.

І тут пригадується чудова аналітика Віктора Суворова з приводу намірів Німеччини влітку 1941 року, зокрема – можливості реалізації операції «Морський лев» з висадкою військ у Британії. Як ми пам’ятаємо, багато дослідників досі стверджують, що вторгнення німецьких військ на територію совка було раптовим. Опускаючи десятки аргументів, які розбивають цю теорію, зауважимо лише простий аргумент, який знайшов Суворов, досліджуючи відкриті джерела. Німеччина не проводила заготівлю плавзасобів, виходячи з масштабів планованої десантної операції. Грубо кажучи, Вермахт рішуче не мав можливості перевезти свої війська через Ла-Манш. Тільки одного цього аргументу достатньо для того, щоб зробити висновок про відсутність реальної підготовки десанту*.

Дніпро – не Ла-Манш, але це – глибока та широка річка, яка потребує необхідної кількості плавзасобів для перекидання військ на протилежний берег. Так от, нічого цього не було приготовлено. Думка була проста – закинути на правий берег якусь кількість військ, які утримають плацдарм, доки сапери наводитимуть переправи.

Але успіх операції полягав саме в утриманні плацдарму, достатньо широкого і глибокого для того, щоб противник не мав змоги зруйнувати переправу прицільним артилерійським вогнем. Цю можливість могла дати значна частина військ на березі противника. І ось ця сама стадія – захоплення, розширення та утримання плацдарму – коштувала кілька сотень тисяч життів наших бійців.

Букрин став величезною братською могилою, куди конвеєром завантажувалося гарматне м’ясо. За відсутності адекватних засобів переправи у Дніпрі залишалося понад 90% військ, які пішли на штурм. Тобто з десяти бійців лише один опинявся на протилежному березі, а боєприпасів та іншої амуніції там практично не було, бо допливти можна було лише з тим, що тебе не потягне на дно. Так от, втрати на тому березі були не такими вже й великими. Німецькі війська просто не мали достатніх сил, щоб оборонятися. Багато наших бійців убив не противник, а їхній командувач.

Тоді ж і в тому самому місці було викинуто найбільший авіадесант, організований настільки невміло та огидно, що його було майже повністю знищено. Тобто совок закидав ворога трупами з небувалою люттю, і німці були просто шоковані тією картиною сюрреалізму, яку спостерігали.

Між іншим, відхід від Дніпра та вихід із Києва Вермахт здійснював для того, щоб зменшити втрати та уникнути зниження боєздатності своїх військ. Про це докладно писав Еріх фон Манштейн. Тобто і він, і Гітлер рахували свої втрати і намагалися уникнути зайвих. Це було прямою протилежністю тому, що робили РСЧА та Ватутін.

Ну і останнє, що хотілося б відзначити. Відхід від Дніпра та вихід із Києва був зумовлений загальним станом Вермахту та скороченням ресурсів. Але найголовніше, про що не хочуть згадувати совкові історики, полягає у простому та беззаперечному факті. Більшості втрат РСЧА можна було уникнути. Майже ніхто не потонув би у вирі Дніпра просто тому, що Вермахт уже явно не мав можливості наступати, і це було зрозуміло всім. Він перейшов до стратегічної оборони, і Дніпро був кордоном саме оборони. Але якби Ватутін не хотів зробити Сталіну добре і простояв на лівому березі Дніпра ще місяць, німці пішли б самі. Справа в тому, що за місяць Дніпро вкрився льодом і вся стратегія використання водної перепони – зникла. Вермахт не міг би утримувати оборону без річки. А тому все пішло б зовсім інакше, і це вказало б на талант полководця, який зберігає свій особовий склад від марних втрат.

З урахуванням того що Ватутін до незрозумілої дати, без якоїсь серйозної причини втопив у Дніпрі особовий склад, який на 70–80% складався з українців, у Києві цього імені не повинно навіть близько.

* Суворов навмисно збрехав про відсутність плавзасобів. Перше масивне бомбардування союзників ворожого берега, як раз і було спрямоване на ці плавзасоби і Суворов про це знав. А ми про це писали вже пізніше.