Уперше опубліковано: 07.04.2020
Авторка перекладу: Світлана
Знаменита атомна ракета, про яку путін показував мультик і яка вибухнула на старті, засипавши радіацією велику площу Архангельської області, взялася не сама по собі, а мала концептуальних попередників, хай і в дещо інших галузях. Судячи з того, що розповів путін, ядерна силова установка мала забезпечити необмежену за часом можливість польоту, що теоретично дозволяло завдати удару з найбільш несподіваного напрямку.
Однак, судячи з тих подвигів, які здійснювали деякі вироби з такою самою можливістю, якби таку ракету запустили і вона справді десь довго літала, то це була б самодостатня катастрофа навіть без урахування того, що там була б якась боєголовка. З тими кривими руками, які роблять такі іграшки, ракета жила б своїм життям і наслідки її запуску були б просто непередбачуваними.
Від початку 70-х років минулого століття і фактично до розвалу совка здійснювалася програма будівництва великих атомних крейсерів проєкту 1144 «Орлан» або «Кіров». Кораблі будували в Ленінграді на суднобудівній верфі «Балтійський завод». Вважалося, що саме ці кораблі протистоятимуть американським авіаносним ударним групам, і якраз для цієї мети вони оснащувалися спареною ядерною силовою установкою, яка дозволяла кораблю перебувати в морі досить довго, рухаючись паралельним курсом за АУГ.
Насправді необхідність будівництва саме таких кораблів зумовлювалася тим, що совок так і не зміг створити повноцінний авіаносець і вже тим більше – оснастити його відповідною авіагрупою. Ті кастровані вироби, які гордо називали «вертольотоносцями» або «авіаносними крейсерами», були бляклою імітацією американських авіаносців і просто не могли виконувати навіть частини функцій, заради яких авіаносці будувалися.
І тоді було вирішено, що протистояти цій загрозі можна іншими засобами – атомними підводними човнами та чистими крейсерами на кшталт «Кірова». Ядерна силова установка мала зрівняти шанси авіаносця і крейсера у плані автономності. Але річ у тому, що у складі АУГ лише сам авіаносець має ядерну силову установку, а ескорт, який складається з крейсерів та есмінців, ніхто ядерними установками не оснащував, зате Штати могли забезпечити належну логістику всій групі, зокрема своєчасну дозаправку пальним кораблів супроводу. Совок не міг забезпечити навіть логістику, а тому крейсери класу «Кіров» і тим більше – виродки типу квазіавіаносців спочатку проєктувалися за принципом «Все своє ношу з собою», бо забезпечувати постійною логістикою в океані було нічим. Тому сама ідея створення таких кораблів була актом розпачу, безсилою спробою протиставити щось американському пануванню в океані.
У підсумку серія будувалася без особливого ентузіазму, бо ті, хто розумів суть цієї програми, вловлювали її непотрібність у самій концепції, а якщо так, то стали виникати ідеї іншого використання кораблів, які будувалися. Мабуть, у певний момент у цю гру втрутилися спецслужби, і тому один із запланованих до будівництва крейсерів було перепроєктовано взагалі на щось незвичайне і таке, що точно ніким до цього не будувалося. Словом, було вирішено залишити корпус корабля разом із його силовою установкою та ходовою частиною, а решту – перепланувати для інших цілей, які цілком могли утилізувати всю ту електроенергію, яку виробляли реактори.
(Далі буде)
До речі, “авіаносні крейсера” (так-так, кузі) будувалися в Миколаєві.
Конвенція Монтре 1936 року забороняє прохід авіаносців будь-якої водотоннажності через протоки Босфор і Дарданелли в Чорне море для нечорноморських держав, а також накладає суворі обмеження для чорноморських країн. Через це совок класифікував свої авіанесучі крейсери як “важкі авіанесучі крейсери”.