Давня «Буря» (Частина 2)

Автор: anti-colorados

29 листопада 1990 року, після закінчення формування коаліційного угруповання, Рада Безпеки ООН ухвалює резолюцію № 678, яка стала фактичним ультиматумом Саддаму. У ній йшлося про те, що Ірак повинен повністю вивести свої війська з Кувейту не пізніше 15 січня 1991 року (невдовзі буде 30-а річниця тих подій). Як і слід було очікувати, Саддам проігнорував ультиматум і навіть не думав виконувати його умови.

16 січня, наступного дня після закінчення терміну, почалася та сама операція, відома за її назвою «Буря в пустелі». Її початкову фазу була повністю забезпечено бойовою авіацією. За наступні 38 днів коаліційна авіація виконала 100 тисяч бойових вильотів. Зокрема, широко використовувалися важкі стратегічні бомбардувальники В-52, які працювали не тільки по місцях розташування іракських військ, а й по комунікаціях, у тому числі на території самого Іраку.

Саддам вирішив, що коли вже заміс пішов, то треба жахнути по Ізраїлю. Це приблизно та сама логіка, яку зараз демонструє Іран. Так вони хочуть показати своє лідерство в арабському світі. На думку Хусейна, це мало втягнути в бійку інші мусульманські країни, вже на його боці. Тож 18 січня Ірак виконав груповий пуск ракет «Скад» совкового виробництва в напрямку Ізраїлю, але особливого успіху ця витівка не мала.

29 січня Саддам посилає дві механізовані та одну танкову дивізії для вторгнення у Саудівську Аравію та захоплення міста Хафджі. Саудівські військові за підтримки коаліційних сил відбили наступ і завдали відчутної шкоди противнику.

24 лютого розпочинається наземна фаза операції. Війська позначили противнику початок десантної операції з моря, але насправді основного удару було завдано з напрямку сухопутного кордону. Першими на територію Кувейту увійшли британські спецназівці із SAS. Авіація та установки залпового вогню М270 стали завдавати по противнику масованих ударів, а тим часом бульдозери робили проходи в суцільних фортифікаційних загородженнях, влаштованих на кордоні з Аравією. Це було потрібно для проходу бронетехніки.

Наступного дня, 25 лютого, одна з ракет «Скад» влучила в місце розташування американських військ у саудівському місті Дахрані. Внаслідок удару загинуло 28 військовослужбовців США і близько ста осіб було поранено.

26 лютого Саддам віддає наказ своїм військам про вихід із Кувейту. Але, як це буває з такого типу діячами, як Хусейн, він наказує про знищення нафтової інфраструктури Кувейту, і ось тоді було підпалено 700 нафтових свердловин, які влаштували там чорне небо.

27 лютого 1-а бронетанкова дивізія США, що увійшла на територію Іраку, вступила в бій з Медичною дивізією Республіканської гвардії і майже повністю знищила її бронетехніку, совкові танки Т-72 з великої відстані. 28 лютого Саддам пішов на переговори про припинення вогню та можливість вивести залишки своїх військ. Кувейт було звільнено.

Із цього випливає кілька висновків, і перший з них полягає в тому, що, маючи такого відбитого сусіда, як рф, просто злочин не перебувати у військовому блоці і не мати надійних союзників. Другий: навіть повністю захоплену територію можна і потрібно звільняти. Третій: ефективне вигнання окупанта, в цьому випадку – за пів року, можливе лише силою зброї. Тобто військове рішення не просто існує, а воно є єдино правильним та ефективним. Жодні переговори та ультиматуми не вирішують подібних проблем. І останнє: мати слабку армію з такими сусідами – це безумовний злочин, який має каратися «за всією суворістю».