Уперше опубліковано: 07.01.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні ми згадували Джорджа Буша Молодшого [у контексті підбиття підсумків президентства Трампа, з іншої статті: «Він саме ламає все, що йому залишили попередники, а коли з’ясовується, що такий хід п’єси потребує дуже твердих тестикул, як у того ж Буша, то зразу з’ясовується, що таких у Чубчика нема». – Прим. перекл.], але з Бушем Старшим пов’язана історія, про яку всі чули, однак саме на теренах колишнього совка вона залишилася не надто актуальною. Проте для нас, українців, вона дуже повчальна, і є сенс коротко озирнутися на події тридцятирічної давнини.
Ідеться про першу війну в Затоці, відому як «Буря в пустелі», і на відміну від другої війни в Затоці, вона виявилася бліцкригом, хоча завдання цих операцій були різними. Проте сам захід має відразу кілька уроків, які не варто проґавити, щоб не допускати власних помилок.
Як це завжди буває між країнами Затоки, конфлікт виник через нафту. Ірак вважався країною, яка має найпотужнішу в регіоні армію, а з урахуванням того що при владі там давно й непохитно був диктатор, то застосування цієї армії було лише справою часу.
Просто зауважимо, що більшість диктаторів їдуть дахами на ґрунті війнушки, а себе бачать полководцями на кшталт Наполеона. Багато хто навіть мундири собі шиють дивовижні, а коли це заходить у клінічну фазу, то катаються на кониках і замовляють у художників свої кінні портрети. Так, із нині живих диктаторів на конику люблять виступати путін, Бердимухамедов та Кім Винь Хунь, а тоді на конику любив покрасуватися і Хусейн.
Словом, йому стало нудно, і він вирішив повоювати. Метою було обрано крихітний Кувейт, із яким Ірак має сухопутний кордон, а приводом для війни стали звинувачення Хусейна на адресу Кувейту в тому, що Кувейт краде нафту з іракського нафтового родовища «Румайла» на кордоні двох країн. Причому Кувейт качав нафту на своїй території, але в Іраку вирішили, що все зазначене вище родовище належить їм.
15 липня 1990 року Саддам висунув претензії Кувейту, і коли йому дипломатичними каналами різні лідери арабських та інших країн пояснили, що він не правий, він усіх запевнив, що не збирається вирішувати суперечку шляхом сили. Але на кордон із Кувейтом уже висунулися підрозділи Республіканської гвардії – еліти збройних сил Іраку.
На початку серпня він перекинув до кордону стотисячну армію та дві сотні танків, і 2 серпня почалося вторгнення. Через те що Кувейт збройних сил, по суті, не мав, то захоплення королівства було стрімким, а королівська сім’я встигла евакуюватися в Саудівську Аравію.
ООН одразу засудила окупацію у своїй знаменитій резолюції № 606. Уже 7 серпня до Саудівської Аравії почали прибувати передові підрозділи армії США, метою яких було забезпечення прийому основних сил експедиційного корпусу. У цей самий час почала формуватися антиіракська коаліція, до складу якої врешті-решт увійшли 34 країни, а все коаліційне угруповання склало 670 тисяч військовослужбовців, із них 425 тисяч – американських. І тут просто зауважимо, що до такої коаліції зазвичай входить приблизно один і той самий перелік країн, і навпаки, до неї підкреслено не входять країни, які, за ідеєю, мали б там бути присутніми.
(Далі буде)