Про волю до перемоги

Уперше опубліковано: 28.01.2020

Авторка перекладу: Світлана

Багато хто з нас читав різні новини або аналітику з приводу корейського протистояння, яке набуло нових обертів з ядерними вправами Північної Кореї. Напевно, кожному траплялися відео з нескінченних парадів, де їдуть танки, якісь катапульти і марширують озброєні чучхеїсти.

При погляді на все це складається однозначне враження про те, що як тільки Хуню щось заскочить і вся ця армада рушить на Південь, то вона легко зімне південнокорейську армію, і тільки присутність американських військових не дає Чучхуню можливості зробити цей самий похід.

Зауважимо, що це дуже поширена думка, яка сформувалася десь глибоко у свідомості більшості людей, хто хоч якось натикався на цю тему. І у зв’язку з цим виникало відчуття якоїсь безвиході, яке не долається в принципі, а також думка про те, що у Півдня немає взагалі жодних шансів, а з урахуванням різких рухів Трампа, коли він то туди війська намагається вводити, то звідти виводити, неминучість катастрофи для Півдня здається очевидною.

Але так часто буває, коли ворожа пропаганда лягає на невігластво або просто – на обмеженість публіки. Це не має прямих наслідків, коли такі настрої генеруються десь осторонь самого конфлікту, але якщо одній стороні вдається породити такі настрої в лавах свого противника, то ще до першого пострілу вона виграла половину битви.

Це спрацювало у нас у 2014 році, коли більша частина населення України виявилася наглухо деморалізованою і не здатною хоч якось конструктивно реагувати на ситуацію, і дякувати Богові, що тієї частини населення, яка не розгубилася і почала робити те, що вона може, виявилося достатньо, щоб вирівняти цю ситуацію і навіть досить сильно відігратися влітку 2014 року.

Те ж саме можна спостерігати і зараз, коли хтось опустив руки, мовляв, 73% дебілів – це вирок. Нічого подібного! Це – нормальне співвідношення адекватної та неадекватної частини населення будь-якої країни. А весь фокус якраз і полягає в тому, чи опустять руки 25%, чи зламаються вони, чи підуть вони в байдужість, чи ні. Просто за своєю соціальною природою аморфні 73% не зможуть переплюнути ядро 25%.

Просто подивіться, які добірні нездари зараз при владі, а, між іншим, це – найкраще, що з себе змогли вичавити ці 73%. І навіть вони тепер розуміють, що це справді найкраще і серед них немає нічого здоровішого, чим можна було б замінити цих поців, що замовляють повій за 100 доларів або бикують у кабаках.

Тож там нічого не вдієш, там – «пороблено», і для того щоб воно плавало нагорі, треба тільки, щоб ми були деморалізованими, як у тому самому варіанті з Південною Кореєю. А тепер я спробую показати на прикладі Кореї, як усе виглядає насправді і як можна винести мозок просто постійним скиглінням навіть цілком нормальній людині.

Отже, чи відомо вам, що Південна Корея з населенням 50 млн осіб – 12-а світова економіка? Ще раз: населення країни, трохи більше за українське, створило 12-у світову економіку, а попереду них – США, КНР, ФРН, Франція, Британія, рф та подібні гранди?

Хтось знає про те, що економіка Південної Кореї більша за економіку Північної Кореї в 50 разів? Тобто економіка КНДР – це лише 2% від економки Півдня. Комусь відомо, що рівень освіти і технологій там просто не зіставний, а збройні сили Півдня не просто більші за обсягом, а й випереджають чучхеїстів на пару поколінь? Тобто південнокорейська армія опанувала системи озброєнь, які за своєю складністю ще тільки опановує Китай?

Це означає, що Південна Корея самостійно може розвішати чучхеїстів по стовпах. Ба більше, якщо тільки Сеул вирішить, що йому потрібна ядерна зброя, то його промисловість створить її практично миттєво і в тому вигляді і кількості, що потрібні просто зараз.

Простіше кажучи, коли ми самі починаємо приписувати противнику зайві сили і вважати себе розбитими і переможеними, то так воно і буде. А в нас – нічого не втрачено. Так, ситуація зараз відкотилася, але вона не є катастрофічною. П’ять років зробили свою справу, і ми обов’язково рушимо далі, і сигнал для початку цього руху може пролунати будь-якої миті. А наше завдання – накопичувати сили і не давати пропаганді розкладати нас. Ми переможемо. Ба більше того, ми не можемо не перемогти!