Африканський почерк азіатів, або «російська дикість» (Частина 3)

Автор: anti-colorados

У 1944 році всю увагу було прикуто до того, що і як союзники робили на півдні Європи – в Італії і північ від неї, у Франції, ну а на східному фронті описано рухи червоної армії на білоруському та українському напрямках, але те, що відбувалося в районі фінського кордону, нікому навіть цікаво не було, крім самих фінів. А там коїлося те, що й мало бути. Причому коїлося в багатьох місцях і приблизно так, як це було в серпні того року.

Зокрема, в районі Сейтаярве, за свідченням жертви, яка вижила, понад сто червоноармійців вийшли з лісу, захопили групу з десяти жінок та дівчат, із яких п’ятеро були неповнолітніми або дітьми, зґвалтували, а потім убили їх усіх. Свідок, яка вижила, дала докладні свідчення того, як усе відбувалося. Але подробиці залишилися в архівах, а короткий опис події потрапив до місцевої преси Korven Kaiku 16 серпня 1944 року, що нікого не зачепило взагалі. Дев’ятирічну дівчину, що вижила, кололи багнетами, щоб убити, як і решту, але не добили, тож вона вижила, і її врятували в місцевій лікарні.

Те, що вона розповіла, було лише невеликим епізодом значно більшої драми. Червоноармійці повторили те, що було в Хатині. Спочатку місцеві жителі спробували чинити опір, але мисливські рушниці проти кулеметів довго не протрималися. Частина жителів спробувала піти на човнах через річку, і майже всі загинули в човнах. Частина – спробувала сховатися в домівках.

Ті, хто не сховався у підвалах, потрапили до рук червоноармійців, а решту не стали виколупувати з будинків, а просто підпалили їх і чекали, поки чумні та обгорілі жителі самі не стали вибиратися з вогню, і тоді їх просто відстрілювали, бо в такому вигляді вони вже не були цікавими для «визволителів». Очевидно, що за такого розкладу живих трофеїв виявилося не надто багато, і в хід пішли всі представниці жіночої статі. У пресі наводилося фото тіла дівчинки, навіть не просто зґвалтованої до смерті, а роздерте. В описі до нього вказано, що на її тілі були сліди нігтів і зубів червоноармійців, а також інші свідчення диких тортур, зокрема не смертельні, ще прижиттєві порізи.

Взагалі найважливіше і найстрашніше навіть не це. Описуючи весь цей жах, фіни кажуть, що це звичний епізод численних дій не просто більшовиків або червоноармійців, а росіян, із якими вони змушені жити поряд. Причому там є ще й яскраві моменти людожерства, про які ми просто не станемо нічого писати.

А нам треба розуміти, що ось це і є «визволителі», й іншого «русского міра» просто немає. Фіни це зрозуміли набагато раніше і тому так твердо чинили опір «визволенню». Тому кожен, хто роззявляє рукавичку на підтримку «русского міра», повинен чітко знати, що саме він підтримує, а решті треба розуміти, від чого слід захищати свою землю тим самим методом, який добре засвоїли фіни. І якщо це азіатчина, то з густим африканським присмаком.