Переклад: Світлана
ТЕРОР ТРИВАЄ
Епіцентром ворожої дронової атаки, яку той скоїв цієї ночі, став Харків. По ньому били дрони противника, запущені відразу з кількох локацій. В результаті – кілька прильотів, і, наскільки можна зрозуміти, всі – в житловий сектор. Там уже понад три десятки поранених і станом на ранок начебто ніхто не загинув. Але коли є руйнування житлового сектору, ні про що не можна говорити однозначно.
Загалом противник продовжує застосовувати тактику концентрованих дронових ударів по одному-двох містах за ніч, і поки що не вдається досягти рівня ефективності ураження Шахедів, коли вони застосовувалися за старою схемою. ВПС відзвітували про те, що зі 183 ворожих дронів, використаних цієї ночі, збити і нейтралізувати вдалося лише 150. Відповідно, 33 дрони кудись прилетіли. І якщо саме Харків виявився головною ціллю удару, то, швидше за все, саме туди і прилетіло найбільше.
ТЕНДЕНЦІЇ
Напевно, вже можна говорити про якісь тенденції і про те, чому це виглядає саме так. Але для початку ми просто звернемо увагу на те, що свої спостереження ми базуємо виключно на відкритих даних, як наших, так і противника, і зовсім виключаємо фокуси, які практикують наші «експерти» і тим більше – «експерти на всю голову», яких у нас дуже багато. Так от, вони дуже часто уподібнюються факіру, який начебто з нічого витягує зайця чи якусь іншу тварину.
Ну, а глядач, якому голова в екрані представила цього діяча як «воєнного експерта», вже сам собі додумує, що цей пацієнт має власні прямі канали отримання інформації, який він просто не має права світити, але робить висновки на підставі цієї, недоступної простим смертним інформації. Ми ж відштовхуємося тільки і виключно від цілком відкритих джерел інформації, які кожен може знайти самостійно.
І ось при погляді на загальну картину саме повітряних ударів та протидії їм очевидні дві зустрічні тенденції. Станом на лютий 2022 року ЗСУ мали мінімальну кількість засобів ППО, а боєздатних і готових до негайного застосування – ще менше. Частину засобів не можна було використати через те, що не було проведено регламентних робіт і необхідного обсягу ремонту, інші – було виведено з ладу зловмисно, як це зробили слідчі ДБР з ППО південного напрямку. До речі, за цю диверсію не покарано жодного з цих діячів, хоча вони просто повинні були отримати максимальні строки за свої дії.
Від цього мінімуму ППО почали поступово підніматися, обростаючи в основному наземними зенітними комплексами різної дальності та різного призначення. Величезні проломи закривала авіація, якої у нас було і залишається дуже мало. І наскільки можна зрозуміти, на початковому етапі широкомасштабного вторгнення більшість втрат авіації прийшлася саме на ті моменти, коли літаки використовувалися саме в інтересах ППО, а не в момент ударів по наземних цілях противника. І от незважаючи на втрати як повітряної, так і наземної складової, зенітна оборона все-таки почала підніматися на вищий рівень, і почала змінюватися її структура. Нам важко розмірковувати на тему, на скільки саме зросли можливості наших сил ППО і чи є вони зараз на своєму максимальному рівні, але те, що це вже зовсім не така картина, що була на початку широкомасштабки, – без сумнівів.
У противника спостерігається обернена картина. Готуючись до вторгнення, він, безумовно, розрахував сили і засоби, їх розміщення і варіанти прикриття найважливіших локацій без особливого фанатизму, і загалом, виходячи з того, що він знав про ЗСУ, а з зеленими діячами знали вони якщо не все, то багато, напевно, вони мали всі підстави вважати, що готовність у них повна, та ще з кратним перекриттям. Нагадаємо, на той момент найбільш далекобійним наземним засобом ураження був комплекс «Точка-У», який міг закинути ракету умовно на 100 км.
Але з урахуванням того що противник точно знав, скільки цих ракет є в ЗСУ, то особливих проблем з «Точками» вони не бачили, бо передбачали швидко їх знищити, але навіть якби цього не вдалося, то запас ракет був мізерним і вони мали швидко скінчитися. І найголовніше: вся тилова зона 100+ кілометрів не потребувала посилення зенітного прикриття понад розпис мирного часу. А цей розпис виходив із того, що звичайними засобами дістати той самий об’єкт «Звєзда», по якому ЗСУ ввалили цієї ночі, просто нема чим. У а випадку ядерного конфлікту, не з Україною, а з володарями ЯЗ, практично ніякі зенітні кошти не допоможуть. А якщо так, то немає жодного сенсу розгортати зенітні засоби в таких районах.
Звідси випливає, що в тилу хоч якось, і швидше за все – суто символічно було прикрито особливо важливі об’єкти, а всі ці нафтобази, НПЗ, арсенали, радари загоризонтного стеження, військові заводи тощо просто не прикривалися. Воно й зрозуміло, адже сама концепція такого прикриття заснована на відбитті загрози, а яка загроза була в лютому 2022 року для того ж 51-го арсеналу ГРАУ? Жодної! А якщо немає загрози, то й відбивати її нема сенсу. Впевнений, що саме цю концепцію було покладено в основу бойового планування.
Ба більше, як тепер з’ясовується, противник заточив свою ППО на відображення повітряних атак, що здійснюються авіацією противника. І ось на виявлення саме літаків було заточено як радари, так і системи наведення зенітних ракет. А як зазначив сам противник, він «знищив» українські ВПС і досяг панування в повітрі, що фізично мало виключити можливість застосування літаків противника (ЗСУ) по тилових об’єктах, а якби залишки авіації спробували щось таке зробити, то наявних засобів ППО було більш ніж достатньо для відбиття саме цієї загрози. І як ми знаємо, аж до останнього часу наші військові справді не ризикували використовувати саме літаки для нанесення ударів за лінією фронту.
Таким чином, противник вважав себе у безпеці, адже не бачив самої загрози нанесення ударів з повітря на відстані 100+км. Навіть системи «Хаймарс», що з’явилися в ЗСУ, довгий час мали на озброєнні ракети, дальність яких не перевищувала 85 км, і тому переглядати загальну концепцію системи ППО у противника не було потреби. Він мав розвинену й насичену систему ППО, яка щільно прикривала як лінію фронту, так і кордон з Україною.
Вважалося, що змінити цей баланс без постачання в Україну великих партій літаків просто неможливо. Але навіть у цьому випадку противник небезпідставно вважав себе захищеним, бо в такому разі для боротьби з літаками він міг використовувати як наземні засоби ППО, так і власну авіацію, яка в рази перевищує нашу. Звідси випливає, що противник не мав підстав для гарячкового випуску нових зенітних систем і додавання їх до й без цього перенасиченого куполу.
Напевно, першою серйозною зміною в цій картині стало застосування противником Шахедів восени 2022 року. Зрозуміло, що зірваний бліцкриг вимагав перегляду концепції ведення бойових дій, бо кінця і краю бійці вже не стало видно. І тут з’ясувалося, що звичне застосування авіації, крилатих і балістичних ракет не дало того ефекту, на який був початковий розрахунок. Без оснащення зброї ядерними боєголовками її витрата виявилася кратною, а то й на порядок більшою, ніж вважалося спочатку.
А в такому темпі витрат можна вийти на повний дисбаланс, тобто повністю вичерпати запаси, а промисловість просто нездатна своєчасно їх поповнювати. Плюс до того, втрати авіації виявилися набагато вищими від очікуваних, і без зміни тактики її застосування можна було залишитися не тільки без ракет, а й без літаків. І найголовніше, на першому етапі війни, використовуючи стандартні засоби її ведення, не вдалося повністю вивести з ладу як авіацію, так і ППО ЗСУ, а отже, не вдалося виконати головну умову сучасної наступальної війни – захопити панування у повітрі. Спроби зробити щось подібне вели до різкого зростання втрат літаків, вертольотів та різних типів ракет. Звідси і взялася ідея масового застосування дронів типу Шахед.
І тут вони зробили найбільшу помилку, яка вже зараз їм коштує вкрай дорого, але що далі, то ця ціна вища. Самі вони закупили дрони, технологію та відпрацьовану тактику застосування у іранців, але тим самим вони показали, що у тривалій війні, коли доводиться берегти ресурси, простіше використовувати відносно дешеві, але численні засоби ураження, як цей самий Шахед. І справді, дальність польоту апарата покриває всю територію України, а його відносна вразливість може легко перекриватися масовістю застосування, в чому лапті – майстри. Лавини, хвилі, потоки, стіни – це їхня ДНК, і Шахеди чітко вписалися в цю концепцію.
Але коли ці мопеди потрапили до рук наших військових, сталося переосмислення ідеї далеких ударів. На прикладі Шахедів було показано, що за відносно невеликі гроші можна створити засоби нанесення дуже далеких ударів. І якщо хтось пам’ятає, на самому початку застосування Шахедів їх збивали важкими ракетами ППО, від чого противник прийшов у невимовний захват, бо знав, що ЗСУ мають зовсім невеликий запас зенітних ракет. Тому ворог із радістю погодився на такий обмін, але досить швидко почали з’являтися протиотрути як у плані їх виявлення, так і ураження, а тому ця практика швидко закінчилася. Але вона не минула безслідно, бо сама ідея застосування дешевої далекобійної зброї була саме тим, чого в нас не було зовсім, і маятник хитнувся в інший бік.
Дуже скоро противник із подивом виявив, що в Україні почалося виробництво дронів далекої дії, які містили в собі приблизно ті самі ідеї, що й Шахеди, – дешевизну, простоту виготовлення, дальність польоту і точність доставки бойової частини. А далі пішла практика застосування, яка мала показати, наскільки ефективно та ж сама зброя, нехай і виконана в іншому інженерному стилі, працюватиме проти них самих. При цьому було очевидно, що нашим дронам головне – пройти перші 100 км території, зайнятої противником, бо саме вони мають найвищу щільність зенітних засобів, а далі дрони можуть летіти туди, де противник просто не має зенітних засобів, і, на відміну від України, яка в перший день широкомасштабки отримала удари крилатими і балістичними ракетами, росія такого досвіду не мала і навіть на припускала, що він може з’явитися.
А з огляду на те що, на відміну від лаптів, нашим інженерам довелося йти з нуля, з рівня концепції, то наші апарати вийшли злішими як у плані концепції, так і в плані тактики їх застосування. Плюс цього процесу був у тому, що вироби розроблялися для того, щоб діяти в середовищі, насиченому добре відомими системами ППО. Це означає, що з самого початку враховувалися особливості роботи засобів протидії противника, і з урахуванням цього апарати робилися максимально важкими для виявлення та ураження при тому, що є тихохідними і летять низько і гучно. Втім, набором певних прийомів вдалося досягти мінімальної помітності апаратів для засобів виявлення.
І, між іншим, основа концепції літака 5-го покоління заснована саме на тому, щоб зменшити радіолокаційний силует літака для наявних РЛС. І ось що цікаво: в режимі «стелс» F-35 може нести боєприпаси лише на чотирьох точках підвіски, а його бойовий радіус у цьому ж режимі – близько тисячі кілометрів. І ось виявляється, що виріб ціною, на кілька порядків нижчою, здатний виконувати зіставні завдання, тобто з мінімальною помітністю для сучасних засобів ППО доставити боєприпас, нехай поки й менший, при цьому – на більшу відстань.
ПАРИТЕТ
Таким чином, зараз виникла ситуація паритету, хай і не дзеркального, адже занадто великі технологічні відмінності між ворожими і нашими виробами, а тактика застосування дронів взагалі відрізняється кардинально. Але повернімося до тенденцій. Як було сказано вище, спочатку противник валив Шахедами по нашій енергетиці, і на боротьбу з ними підключили всі засоби ППО, які в нас були на той момент. Але дуже швидко стало зрозуміло, що противник почав грати на виснаження наших зенітних засобів, і на боротьбу з дронами стали більш адекватні засоби, а саме зенітні гармати і кулемети. І загалом результати перехоплення стали просто фантастичними. Був час, коли вдавалося збивати просто всі дрони, які запустив ворог.
Але ніщо не стоїть на місці, і все почало змінюватися. Справа в тому, що фахівці чудово розуміють, що певним засобом ураження до конкретної цілі можна дістатися не на будь-якій висоті і не з будь-якого напрямку. Насправді це можна зробити в межах певних коридорів, і якщо вони відомі, то далі – справа техніки. Мобільні вогневі групи перекривають ці коридори, і у дронів майже немає шансів прорватися з цього напрямку. Але все це діє, коли є конкретна ціль, а якщо її немає? Якщо ціль – місто і будь-який будинок, до якого долетить дрон? Тут виникають складнощі. Це – у нас.
У противника – свої складнощі, бо його тил виявився практично відкритим для таких атак. Якщо дрони пройшли кордон та обійшли зони, гарантовано прикриті засобами ППО, то далі сотні кілометрів можна пролетіти цілком спокійно і вразити ціль. І проблема тут має два рівні. Перший: з’ясувалося, що навіть теоретично не вдасться випустити стільки зенітних засобів, щоб прикрити все, що треба. Ба більше, ЗСУ регулярно виносять вже наявні системи, і їх треба якось міняти на нові.
Тож прикрити все – нереально. Ганяти комплекси від локації до локації – теж не той компот. Адже поки комплекс катається з одного місця на інше, неприкритими залишаються і те місце, звідки він виїхав, і те, куди він їде. Ба більше, сам ЗРК у цей момент може стати мішенню. Як би ура-патріоти не дерли собі горлянку про те, що треба посилити ППО в (і тут – за списком), це неможливо забезпечити просто фізично. А якщо поставити собі таке завдання, то патріот залишиться без штанів та ще й зуби покладе на полицю.
Ну, а другий шар – яку саме ППО пропонується поставити біля того ж арсеналу чи порохового заводу? Як було сказано вище, зенітні засоби, що серійно випускаються, заточені на виявлення і перехоплення літаків, а не дронів. Це все одно, що у вас є дорога віолончель і ви цілком можете пиляти на ній все, від Бетховена до Вівальді, але коли потрібно розпиляти стовбур дуба, ви цього не зробите віолончеллю, навіть якщо вона коштує мільйон доларів. На ній пиляють музику, а не дрова. Так і тут. Ось щойно посилили ППО в районі Сак, щоб прикрити аеродром у Новофедорівці, і знову РЛС виведено з ладу. А там уже можна братську могилу для ЗРК рити. Посилюють-посилюють, а результат негативний.
І тут противник стикається не тільки з тим, що його система протидронової оборони не може перехопити дрон апріорі. Нічого подібного. У принципі вони можуть його побачити і навести на нього ракету комплексу С-400, але в такому разі вони опиняються в ролі ЗСУ трирічної давності. Ракетою за понад мільйон доларів лупити по дрону вартістю кілька десятків тисяч доларів може лише альтернативно обдарований пацієнт.
Тільки фокус тут у тому, що якщо ти більше нічим у нього не влучиш, він прийде саме по тебе! Саме це й відбувається раз за разом. Підозрюю, що зовсім не побачити дрон противник не може. Думаю, що на відстані 10–20 км він просто зобов’язаний його побачити, бо як би низько він не летів, ефект горизонту його не приховає. Але швидше за все, лапті суворо заборонили валити важкими ракетами по дронах, за що й платять високу ціну.
Ну, а ворог валить по нашому житловому сектору теж точнісінько з тією самою метою – змусити витрачати на дрони важкі боєприпаси. У зв’язку з цим дуже порадував один ізральський військовий експерт, який бадьоро розповідав про те, що ось вони практично всі дрони ворога збивають і що відсоток перехоплення у них стабільно вище 90 і наближається до позначки 100. З цього він робить висновок, що їхній «Залізний купол» обігнав усіх у плані технологій. Але фахівець якось скромно мовчить про те, що дрони у них трапляються не щотижня і не щомісяця, а у нас вони валяться щоночі в кількості 100–200 штук. Якби вони так позбивали дрони кілька місяців поспіль, то прозвали б свою систему не «Залізний купол», а «Злісний насос», бо він у них викачав би всі гроші на таку чудову стрілянину.
Словом, наші валять військову інфраструктуру противника з тим, що якщо він здригнеться і почне використовувати для перехоплення важкі ракети, то ми випотрошимо його буквально за місяць-два. Ворог сподівається зробити те саме, але в нас інша ситуація, і ми знаємо, чим це закінчується. Але в цьому розміні є важлива деталь. Наші удари припадають на місця, де зберігаються, зокрема, зенітні ракети, які ворог намагається економити, але з черговим вибухом арсеналу їхня кількість все одно зменшується. Тож зараз важливо розуміти цей момент і планомірно зменшувати можливості противника, в тому числі й зенітні.
ЕПІЛОГ
Це вкрай важливо хоча б тому, що на підході нові літаки, та й Штати нарешті погодилися на поставки потрібного до них обважування. А ворог ще ж до пуття й не бачив нашої авіації у власному небі. І чим швидше в його системі ППО буде випилено дірки, що не затягуються, тим швидше настане момент, коли скрєпні побачать імпортні літаки у своєму небі. А ми ж пам’ятаємо, як вони радіють від відео бомбардування України КАБами? Так от, у цю гру можна грати і вдвох.