Автор: anti-colorados
На момент вторгнення Вермахту, у травні 1940 року, збройні сили Франції налічували близько 4 тисяч танків різних класів. Особливістю французького танкобудування було серйозне бронювання машин, на відміну від однокласників, що виготовлялися в інших країнах, і найважчим як за бронюванням, так і за озброєнням був танк Char B1, що випускався на чотирьох підприємствах, але найбільше – на основному підприємстві танкобудування Франції – Renault.
Машина розроблялася близько 15 років і пішла в серію у 1937 році. Перші моделі мали суцільне бронювання завтовшки 55–60 міліметрів, а згодом товщину бронювання довели до 70 міліметрів. Це при тому, що німецькі Panzer III та IV мали бронювання на рівні 20–35 міліметрів. До речі, саме ці танки були основою «клинів» і в операції «Барбаросса», при вторгненні в совок.
У нижній частині корпусу танка було встановлено 75-мм гаубицю, яка мала можливість наведення лише у вертикальній площині. Наведення і заряджання зброї здійснювалося за допомогою гідравлічної системи Naeder. Крім того, у вежі танка було встановлено 47-мм швидкострільну гармату, здатну кришити танки противника без особливих проблем. Але всі ці технічні дані мимоволі впираються у банальне запитання про те, чому могли, але не кришили. А це не відповідає дійсності. Кришили, та ще й так, що провідні танкові тактики Вермахту опинилися в шоці.
Рано-вранці 16 травня німецькі війська зробили чергову спробу оволодіти населеним пунктом Сітонна, що їм не вдалося зробити відразу, бо французи там вперлися та активно контратакували, внаслідок чого населений пункт кілька разів переходив із рук в руки. Починаючи з 5-ї ранку, позиції французів відбомбили «Штуки», після чого вперед пішли танки, перекинуті спеціально для формування «стального кулака». І ось назустріч атаці противника викотився танк Char B1 bis вагою 31,5 тонни під командуванням капітана П’єра Біллота. Всі танки цієї серії мали власні імена за назвами міст чи ще чогось. Цей танк носив ім’я Eure.
Танки противника Panzer III і Panzer IV миттю відкрили прицільний вогонь, але їхні снаряди не змогли завдати особливої шкоди противнику, а той почав методично знищувати бронетехніку ворога. Згодом було підраховано, що танк пережив близько 140 влучань і вижив, а Біллот, у свою чергу, знищив усю бронегрупу противника, що складалася з 11 машин. Після цього епізоду населений пункт повністю перейшов до рук французів, а німецький наступ захлинувся і противник відійшов. Приблизно в цей самий час і в цьому місці інший танк перехопив похідну колону 64-го піхотного полку і розніс її на мотлох. Залишки полку в паніці кинулися тікати. Зауважимо: це не була Лінія Мажино чи щось подібне – битва йшла лоб у лоб і у відкритому бою.
Насправді таких яскравих епізодів було кілька, і загалом попри те що стратегія французького командування кульгала на всі чотири лапи, ситуація була не такою вже й поганою. Але результат усієї битви ми знаємо, і сталося це тому, що дуже вдалі дії танкістів було нівельовано тим самим, що і в боях під Дубном. Важкі танки вимагали багато пального, інтенсивність ведення бою швидко спустошувала боєкомплект, а логістика повністю провалилася. Зрозуміло, що за таких умов наведені вище епізоди стали лише дрібними вкрапленнями в картину загального розгрому.
Після капітуляції Франції всі вцілілі танки цього класу було відремонтовано і взято на озброєння Вермахтом. Між іншим, частина цих танків боролася на Східному фронті, а частину було висунуто до Ла-Маншу в рамках інших планів. Що характерно, навіть освоївши випуск своїх важких танків, Німеччина не зняла з озброєння «французів», і частина цих танків дійшла до кінця війни і навіть увійшла в Париж уже під прапорами де Голля. Лише у 1946 році їх було повністю знято з озброєння.
Але все це було заховано під сукно і старанно забуто, як і ту танкову битву під Дубном. Адже якщо все це докладно розповісти, то вийде дуже похмура картина такого плану, що й армія була величезною, і техніка була пристойною, а от керівництво країни виявилося інфантильним, бездарним, а часто – тупим. Це стосується і совка, і Франції. Але нам це треба знати з однієї простої причини. Україна у 2014 році не мала таких умов, як Франція у 1940 році. Противник перевершував нас за всіма позиціями, а результат виявився іншим. Чому так сталося? Кожен може вирішити самостійно.
Це тим більше важливо тому, що до наших кордонів противник знову щодня жене ешелони техніки. Редакційна пошта просто завалена фото й відео цих пересувань. Тож висновки потрібно робити кожному, і кожному слід розуміти, що на шальки терезів лягає не тільки кількість і якість техніки, і як це не дивно – не тільки полководчі таланти, а й важлива сутність, яка спрацьовує або підвищувальним, або знижувальним коефіцієнтом. А вона не виникає за наказом, бо має іншу природу.
Вибачте, Світлано, але вимушен зробити зауваження – для танків не “вежа”, а “башта”.
В іншому все гарно, отримую реальну насолоду від Вашого перекладу шанованого пана Анті-Колорадоса.
Коли я навчався у ВУ, на кафедрі загальної тактики нас вчили, що воюють вогнем та маневром. У цьому суть тактики, далі ідуть два головних види бойового забезпечення: розвідка та зв’язок. Третє це тилове забезпечення, або логістика. Будь-який пробій у будь якому з трьох факторів приводить до сумних наслідків. І саме головне від Сунь Цзи – ніколи не йди туди, де тебе чекають, ніколи не роби те, чого від тебе чекають. Саме завдяки цьому німці і перемагали. А перемогти за методою дЖюкова, пробиваючи лобом стіну можна, але перемога буде Піррова. У світі досить мало людей які головою думають, а не їдять у неї, звідси всі біди, починаючи з виборів 2019 і все таке інше.
Дуже гарна стаття, дякую!
вперше автор визнав, що французи непогано опиралися. Навет намагалися атакувати противника цілою таковою бригадою при Арасі. Саме там Гудеріан особисто керував розміщенням 88 міліметрових зеніток для стримування францзської атаки.
Танкові клини насправді існували і завдавали противнику великої шкоди, таку тактику застосовували переважно Вермахт і РСЧА.
Поясню сутність битовим прикладом. Мій дід був гарним фахівцем з розколювання корневищ дерев. Він не купляв в колгоспі дрова, а саме корневища (вони майже нічого не коштували, бо мало хто в селі вмів їх розколювати). Хто хоч раз намагався розколоти корневище в курсі справи. Він ретельно оглядав чергове корневище, визначав потрібні місця і починав їх розбирати за допомогою клинів. В необхідних випадках поруч вбивав ще один клин, інколи підрубував переплетені зв’язки невеличкою сокирою. І корневище розпадалося на дві частини. Потім процес повторювався вже на ціх частинах послідовно. Годовне правильно визначити слабке місце.
Класичний таковий клин – це узгоджені дії розвідки, зв’язку, танків, пехоти (бажано на бронетранспортерах), самохідної і буксированої артилерії, штурмової авіації, інженерних підрозділів, ППО, логистики у визначеному місці.