Казка про «танкові клини» (Частина 1)

Уперше опубліковано: 30.03.2021

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Коли мова заходить про початковий етап Другої світової війни, майже завжди наголошується на тому, що Вермахт мав перевагу у бронетехніці, і тому армії країн, які зазнали нападу, просто нічого не змогли йому протиставити. Особливо улюбленою ця тема була у совкових військових істориків, які, плутаючись у своїх байках, все ж таки поверталися на тему про «танкові клини, що розсікали…».

Але потім з’ясувалося, що у совка танків було більше, ніж у Німеччини, а найголовніше – совкова промисловість уже серійно виробляла танки важчих класів, які в Німеччині просто не вироблялися. А це означає, що совок мав у своєму розпорядженні танковий парк, чиє бронювання було непосильним для танкових озброєнь противника, а гармати, встановлені на червоноармійських махинах навіть середнього класу, розкривали німецькі танки, як консервні банки.

Якщо тільки все це поставити в логічній послідовності, то виявиться, що казки про «танкові клини» втратять той зміст, який вкладався совковою пропагандою з самого початку. Ні, це не означає, що німці не оперували танковими з’єднаннями, все так і було, але якщо Вермахту вдавалося таке виробляти своїми легкими танками, то совку сам Бог велів рвати на шматки противника тим, що було в нього.

Щойно виникало таке формулювання питання, то одразу було потрібне якесь інше пояснення провалу цього етапу війни. От тільки будь-яке таке пояснення практично миттєво виводило на фундаментальні проблеми, зумовлені наявністю бездарного керівництва як армією, так і всією країною. А тут – коротка доріжка до того, щоб усю цю шоблу Сталіних, Жукових, Ворошилових та іншу погань назвати злочинцями і рядочком вишикувати біля Кремлівської стіни, щоб кулеметнику було простіше робити свою роботу.

Але таких думок навіть допускати було не можна, а тому – слухайте казку про танкові клини. І її таки слухали настільки, що в певний момент «найбільшою танковою битвою» проголосили битву під Курськом. І це при тому, що такою була зовсім інша битва – під Бродами та Дубном в останніх числах червня 1941 року. Якщо найбільшою танковою вважати битву, в якій одночасно брала участь найбільша кількість танків з обох сторін, то це була саме вона.

Її стерли з пам’яті не просто так, адже співвідношення саме танкових сил було на боці совка, причому як за чисельністю танків, так і за їхніми типами. Вермахт переважно мав легкі й небагато середніх танків, які ні бронею, ні озброєнням не могли зрівнятися з совковими середніми танками, а важких у німців просто не було. Проте битву було програно при тому, що німецькі танки банально не могли пробити броню середніх і важких совкових танків. І багато хто знає, що їх знищення було покладено на гармати, придані ППО, а саме – 88-мм зенітні гармати, які були здатні пробивати броню совкових машин на безпечній для себе відстані.

Але в цій історії є невеликий нюанс, начисто обійдений військовими істориками. Принаймні, ми жодного разу не зустрічали пояснення цього вкрай важливого моменту, і суть тут ось у чому. Вторгнення Німеччини в совок почалося 22 червня 1941 року, і вважається, що битва відбулася в період з 23 по 29 червня, але основні бойові дії розгорнулися все ж таки 24 червня, а через п’ять днів усе було закінчено.

(Далі буде)