Автор: anti-colorados
Якщо взяти втрати совкової техніки саме від вогню противника, то виявиться, що їх переважна кількість виникла саме від вогню зенітних гармат. Але ось запитання, які ніким не ставилося. Як так сталося, що німці дуже швидко зрозуміли, що гармати їхніх танків – марні в лобовому бою з танками противника? І як так сталося, що «ліки» не просто виявили майже миттєво, а за п’ять днів гармати перекинули в достатній кількості, розгорнули та успішно застосували?
Такого просто не може бути в принципі, бо спочатку легкі танки мали впертися в танки противника і, зазнаючи втрат, повідомити командуванню про те, що вони не можуть встояти в лобовому бою. Командування має гарячково перебирати варіанти, зібрати нараду й терміново шукати якийсь вихід із ситуації, і не факт, що першою була б пропозиція про застосування зенітних гармат. А навіть якби вона й була першою, то, мабуть, до місця битви треба було перекинути одну гармату і подивитися, як вона себе покаже.
Ми часто потрапляємо в пастку власної свідомості, коли міркуємо про минулі події вже на підставі всіх даних, які стали відомі згодом, але в ході конкретної події навіть для найгостріших умів усе було не так очевидно. А якщо так, то треба було швидко перебирати варіанти, щось випробовувати на практиці і тільки після того, як рішення знайдено, – гнати до місця бійки достатню кількість тих же зенітних гармат, щоб діставати броньовані машини противника з відстані, коли його гармата ще не здатна завдати шкоди гарматному розрахунку.
За великим рахунком, бідою мехкорпусів, кинутих у бій під Броди, Рівне та Дубно товаришем Жуковим, стала відсутність логістики. У багатьох машин банально скінчилися боєприпаси і пальне, тому їх довелося просто кинути на полі бою. І сталося це не через те, що було неправильно організовано логістику, а через великий стратегічний прорахунок: ці мехкорпуси стояли далі від кордону, ніж бази постачання, розташовані в передмістях Львова. Простіше кажучи, у своїх розташуваннях вони мали БК і повну заправку пального, а решту вони повинні були отримати в ході руху до кордону з винесених уперед складів.
Воно й зрозуміло, адже величезна маса біля кордону демаскує та позбавляє можливості раптового удару, а от солярка та боєприпаси, що тихо лежать в укриттях, – нікого не бентежать. Але все це актуально саме при перекиданні мехкорпусів до західного кордону по своїй території. Пального їм би вистачило до передмість Львова, а там вони б отримали нову заправку пального – і вперед, звільняти пролетарів Європи.
Однак ця чудова наступальна конфігурація виявилася фатальною, коли противник завдав удару першим. У звітах Генштабу сухопутних сил Рейху вказано, що в районі Львова було захоплено гігантські сховища пального та боєприпасів. Це було те, чого не вистачило мехкорпусам, які билися набагато східніше. Їм просто не було звідки везти ні снаряди, ні пальне. До того моменту, коли почалася бійка, все це вже було під контролем противника, і тому можна було розраховувати виключно на те, що було на борту танка.
Але це – небойові втрати, а от саме вогонь противника забезпечували не штатні протитанкові сили і тим більше – не вогонь самих танків, а зенітники суміжників із ППО. Причому гармат виявилося цілком достатньо, щоб не дати червоноармійцям прорвати лінію оборони. І все це було організовано практично миттєво.
(Далі буде)