Авторка перекладу: Світлана
Дедалі очевиднішим стає той факт, що за багатьма напрямами діяльності Додік вирішив йти слід у слід за прутіним, і це стосується не тільки його патологічної тяги до диктатури та диктаторів, а й його «маленької переможної війни» з Іраном. Судячи з тієї риторики, яку виплескував із себе сам Додік і товариш Гегсет, якого він призначив міністром оборони просто тому, що в того є смак до манікюру і той зміг дуже красиво розповісти, який дивовижний і прекрасний чуб у президента всіх часів, основну ставку було зроблено не на якийсь продуманий план бойових дій, а на те, що бородаті злякаються нестерпної військової могутності, а також нестерпної «розумності» або «розумства» самого Додіка.
Для цього він мав певні підстави, бо минулого разу американські літаки відбомбилися по Ірану без особливих наслідків, і плюс до того, щойно спецназ зумів захопити Колю Мадуру в піжамі та домашніх шльопанцях. Мабуть, Додік вирішив, що якщо цей номер вигорить і з Іраном, то він цілком зможе «помилувати» себе званням «генералісимуса», як це колись зробив Сталін, який не мав навіть звання єфрейтора, як Адольф Алоїзович Гітлер. У такому випадку він міг би не тільки назвати Ормузьку протоку своїм ім’ям, а й поставити свою кінну статую замість статуї Свободи, повернувши її французам, як ті вже й пропонували. У такому разі сам Додік міг бути зображений у парадному мундирі і з планкою з чотирьох медалей «герой радянського союзу». Але не склалося.
Недарма ж перед початком, як завжди, визираючи з туалету «Борта № 1», Додік здивовано запитував: «Чому вони не капітулюють?» Очевидно, що військова частина заходу передбачалася опційно і лише для того, щоб нагнати жаху рушникам, які миттю почнуть викидати білі прапори. Але й цей номер не пройшов. Вони вивісили чорні прапори джихаду і помсти. І ось через місяць ведення бойових дій з’ясувалося, що жодного особливого плану не було в принципі. А за великим рахунком, Гегсет і військовий план – поняття антагоністичні, і тому саме такий стан справ взагалі не дивує.
Але зайвий раз згадувати Гегсета – справа марна, бо немає сенсу топтатися по убогих. Однак зараз стає очевидним, що в цьому розкладі не було не лише військового, а й політичного плану. Провал діяльності Держдепартаменту на близькосхідному напрямку просто очевидний, тому що політичні наслідки вже мають настільки негативний шлейф, що в це важко повірити. А таким він став тому, що жодних заходів політичної компенсації теж не спостерігається, і це прямо вказує на те, що Рубіо недалеко пішов від Гегсета, хоча йому краще вдається тримати «покер фейс», але не більше.
А вся справа в нарцисизмі Додіка, який навіть не здатний усвідомити, що це саме він завів Штати у глухий кут і що з нього треба якось виходити, намагаючись зберегти якщо не власне обличчя, то престиж країни. А таке зазвичай робиться простим способом – скидаються оберти пихи, визнаються помилки, і те, що не вдалося зробити самостійно, – намагаються зробити вже спільно зі своїми союзниками та партнерами. Тільки от перший крок для зміни парадигми – визнання власної помилки чи навіть провини – у Додіка не працює абсолютно. Ба більше, він зі ще більшим ентузіазмом поливає їх помиями, неначе це вони його втравили в цю війну. До речі, ми категорично не погоджуємося з думкою про те, що це зробили євреї. Якраз до Ізраїлю немає взагалі жодних запитань і те, що і як вони роблять, викликає розуміння і схвалення, і для цього є вагомі причини.
(Далі буде)
ймовірно, справа не зовсім в рубіо, бо там, по близькому сходові, вешталися ще виткоф з кушнером, а рубіо від цієї справи відтисли. а от зараз за віткофа і іже щось не чутно)