Саме для того, щоб краще зрозуміти, що в Ізраїлю зовсім інша ситуація, слід згадати червневий наліт на Іран, який уже увійшов в історію під назвою «12-денна війна». Тоді ЦАХАЛ самостійно почав завдавати ударів по Ірану і зробив це просто феноменально. І справді, там одразу проглядався чіткий план дій, бо вся операція розпочалася з ударів по ППО в цільових районах.
Достатньо сказати про те, що зенітні засоби уражалися не тільки з повітря, а й силами спецназу, який діяв на території ворога. Тобто як мінімум групи спеців було інфільтровано в Іран, де вони отримали зброю, екіпірування та все, що потрібно в таких випадках. Уже одне це свідчить про неймовірно глибоке опрацювання плану, а синхронізація дій наземних груп та авіації щодо знищення ППО взагалі говорить про рівень підготовки всього цього заходу.
Усе це до того, що весь той обсяг заходів, включаючи удари по трьох підземних ядерних об’єктах під час тієї операції, напевно, Ізраїль міг би виконати й сам. Але там були потрібні надважкі авіабомби, носіїв для яких в Ізраїлю просто немає, і тому фінальний акорд виконали Штати. Простіше кажучи, літаки ВПС США з’явилися вже наприкінці заходу, відбомбилися й полетіли. Але всю «славу» за проведення цієї операції взяв на себе особисто Додік. В Ізраїлі з цим погодилися і віддали йому всі лаври, бо треба було «їхати, а не шашечки». Це – важливий момент.
Додік вирішив двічі увійти в ту саму воду і цього разу здобути епічну перемогу, щоб ніхто не міг сказати, що всю основну роботу зробив Ізраїль, і тому практично все, що Додік вирішив продемонструвати світові, робилося без узгодження з Ізраїлем. Раніше ми публікували карту, на якій територію Ірану було поділено на дві зони відповідальності: північна була за Ізраїлем, а південна – за США. Один тільки цей поділ свідчить про те, що сторони не узгоджують свої бойові дії одна з одною і тому розділили зони відповідальності, щоб не сталося неприємних інцидентів.
Так от, ліквідація Хохмейні й майже всього керівництва Ірану відбулася в зоні відповідальності Ізраїлю, бо в ній знаходиться Тегеран. Там само було знищено більшість об’єктів військової промисловості. Все це до того, що й цього разу Ізраїль не претендує на лаври, і Тромб залюбки міркує про те, що все це – його рук справа. Проте ізраїльська преса та їхні аналітики практично щоразу, коли обговорюють хід війни, говорять про те, що вона може закінчитися будь-якої миті, коли це вирішить сам Тромб.
Тобто вони використовують вікно можливостей на 100%, розуміючи, що не вони його відкрили і не їм вирішувати, коли його закривати. І через те що такий шанс міг би й не випасти, то вони його відіграють на повну. Зрозуміло, що Бібі, як і Додік, намагається на цьому заробити політичні очки, але Ізраїлю як нікому іншому важливо завдати максимальної шкоди рушникам.
І, між іншим, поки він платить більшу ціну за війну, ніж США, бо з Лівану його атакує Хезболла і щойно прокинулися хусити, які теж намагаються влучити по території Ізраїлю. Але весь захід було розгорнуто особисто Додіком для того, щоб покрасуватися у променях слави і показати себе крутим мачо, яким він ніколи не був. І ось після закінчення практично місяця військових дій проти Ірану можна міркувати про деякі вже довгострокові підсумки кампанії.
(Далі буде)