Напевно, кожен має перед очима такі приклади, і якщо людина через слово видає матюкальну конструкцію, можна бути впевненим, що вона не читатиме книг, її не цікавить живопис, а з музики їй у голову зайде лише «блатний шансон». До речі, французькі шансоньє на кшталт Сальваторе Адамо отримали б інфаркт від того, що «шансоном» тут називають «Ушаночку» або «Владимирский централ».
Але що цікаво, у в’язниці з матюками дуже швидко закінчують навіть ті, хто на волі без них не міг жити. А все тому, що важкі психологічні умови, постійно присутні в таких місцях, змушують арештанта завжди бути насторожі, і будь-які слова чи дії, що стосуються його, він зобов’язаний сприймати через призму можливої провокації.
Якщо тільки ти пропустиш неприпустиме звернення до себе, то миттєво знизиш свій статус. Тому ти зобов’язаний слухати і чути те, що кажуть тобі, і що не менш важливо – формулювати свою мову таким чином, щоб вона могла трактуватися тільки так, як ти хочеш, а не так, як це можуть неправильно зрозуміти і притягти тебе до відповіді.
Так от, арештантський сленг має цілком визначену й чітку форму, спеціально придуману так, щоб її неможливо було трактувати якось інакше. Тобто основною метою цього жаргону є не приховування якоїсь інформації від слідчого, а позбавлення себе дуже неприємних ситуацій усередині замкнутого колективу.
Звідти й пішов вираз «фільтрувати базар». Причому вираз описує двосторонній процес. Зрозуміло, що насамперед це означає, що треба дуже уважно думати над тим, що саме ти кажеш. Щойно тобі доводиться почати це робити, ти дуже швидко приходиш до висновку про те, що матюки – найгірше, що можна придумати в такій ситуації, а потім вони геть-чисто виключаються з власної мови. Ба більше, якщо хтось вживатиме матюки просто «в повітря», а не у зверненні до когось, на нього відразу звернуть увагу і вже стежитимуть за тим, що він говорить.
Але не менш важливим є і другий компонент – треба уважно слухати і розуміти те, що говорять інші, і насамперед – що говорять особисто тобі, щоб правильно зрозуміти зміст сказаного. Важливість саме цього елемента конструкції добре описано як у спеціальній, так і в художній літературі. Часто вона проявляється в оголошуваних умовах карткової чи будь-якої іншої гри, що ведеться в камері.
Арештанту, який вперше сюди потрапив, наполегливо не рекомендують грати в карти хоча б перший час. Це не тільки тому, що там гра сильно відрізняється від того, як це виглядає на волі, а й через те, як формулюються умови того, на що йде гра. Якраз у цих випадках умови формулюються таким чином, щоб лох не зрозумів, про що мова, і якщо він не відчує каверзи і не уточнить цих умов, то програвши гру, він опиниться перед фактом, що саме малося на увазі.
Так, уже класикою жанру було формулювання на кшталт: «Играем просто на победу». Лох погоджується, бо начебто ніякого конкретного виграшу й нема, програш або перемога не обумовлені чимось конкретним. Але коли його обігрують, то пояснюють, що йшлося не про перемогу як явище, а про автомобіль «Побєда», був тоді такий автомобіль виробництва Горьковського заводу, начебто ГАЗ-20 називався. І через те що цей номер уже знають усі і він вважається допустимим (раз лох не з’ясував, про яку «побєду» йдеться, і погодився), то йому пояснюють, що це – його проблема, як він це зрозумів, а на в’язниці «побєда» це – «Побєда». І він одразу потрапляє в борг на вартість нового автомобіля з однойменною назвою.
(Далі буде)
“формулювання на кшталт: «Играем просто на победу».” – а якщо пригадати вираз “просто – это жопа”, то стає ще цікавіше.