Уперше опубліковано: 09.01.2019. У статті згадано деталі розпочатих президентських виборчих кампаній, за підсумками яких у США у 2020 році тодішній президент Дональд Трамп програв Джозефу Байдену, а в Україні у квітні 2019 року тодішній президент Петро Порошенко програв Володимиру Зеленському.
Авторка перекладу: Світлана
Якщо простежити склад кандидатів на посаду президента США, то там виявиться чимало колишніх військових, які пройшли ту чи іншу війну і непогано себе зарекомендували. Але найчастіше надавали перевагу все-таки не їм, а кадровим політикам. Важко сказати, чому це спрацьовувало таким чином, але час від часу вони проривалися на перше крісло. На жаль, цього не сталося з уже покійним сенатором Джоном Маккейном, але в цьому випадку нас цікавить інший історичний персонаж, який дістався до першого крісла країни.
Він взяв участь у Другій світовій війні й закінчив її у званні лейтенанта Військово-морського флоту США. Після війни він зробив блискучу кар’єру сенатора і конгресмена від партії республіканців, і врешті-решт його було обрано віцепрезидентом, разом із президентом США Дуайтом Ейзенхауером. Він обіймав цю посаду дві каденції Ейзенхауера, тобто вісім років.
Через те що законодавство США обмежує можливість обіймати посаду президента більше двох разів, після закінчення другого строку Ейзенхауера він балотувався на посаду президента вже самостійно, але програв вибори 1960 Джону Кеннеді, сприйнявши це майже як особисту образу. У своєму програші він звинувачував пресу, яка просто втопила його на виборах, благоволячи вискочці Кеннеді. Але через вісім років доля стала прихильною до нього, і він став господарем Овального кабінету в Білому домі. В історію він увійшов як 37-й президент США Річард Ніксон.
Владу він прийняв у країні, що втягнулася у виснажливу В’єтнамську війну, якій не було видно ні кінця, ні краю і ходом якої були незадоволені вже всі. Військові хотіли більше повноважень на застосування того озброєння, яке вони вважали за потрібне, і там, де воно могло бути найбільш ефективно застосовано, а громадянське суспільство вимагало припинення війни.
Загалом Ніксон був при владі п’ять років, і, як зазначають дослідники, водночас вів п’ять особистих воєн: із пацифістами, пресою, демократами, системою правосуддя і, як це не дивно – історією. Загалом він відчував, що назріли рішучі зміни як у зовнішній, так і у внутрішній політиці, а тому все треба терміново і твердо змінювати, не оглядаючись на засоби, якими цих цілей можна досягти. Вважалося, що мати Ніксона у стані ворогів – найгірша ситуація, бо він без особливих церемоній розправлявся з ними всіма доступними засобами, які не завжди узгоджувалися з чинним законодавством. Особистих ворогів він вважав ворогами держави, а інтереси держави ставив понад усе, часто ототожнюючи себе з державою.
Так, ще на початку своєї першої каденції Ніксон дізнався про болісний витік інформації з Пентагону. Причому під час перевірки було приблизно встановлено джерело витоку, але законних способів перевірки цієї версії не було, і тоді було організовано «бригаду водопровідників», або неофіційну оперативну групу, яка видобувала інформацію поза чинними процедурами. Що характерно, учасниками цієї групи були кваліфіковані відставні співробітники спецслужб, наприклад, ексспівробітник ЦРУ Говард Гант і колишній оперативник ФБР Гордон Лідді. У тому випадку вони проникли до кабінету психіатра, де було знайдено підтвердження версії слідства. Таким чином, джерело витоку було закрито, але створено прецедент позасудових обшуків та незаконних слідчих дій із порушенням конституційних прав осіб, які потрапили під підозру або яких Ніксон зарахував до стану ворогів.
Загалом ще під час першої каденції люди Ніксона здійснили безліч подвигів, які ніяк не повинні були здійснюватися від імені та під прикриттям президента. Це швидше був арсенал мафіозі. Якщо впродовж цих чотирьох років Ніксон так боровся з «ворогами» держави, то коли настала передвиборча пора і постало питання його каденції, він використав своїх людей для дискредитації своїх конкурентів із демократичної партії. Це зараз такі речі можна робити дистанційно, бо вся необхідна інформація знаходиться в пам’яті комп’ютерів, до яких можна дістатися навіть із москви. А в ті далекі часи, а саме – у 1972 році, такі речі можна було зробити виключно руками, з проникненням у місце, де можуть бути цікаві документи.
(Далі буде)