Уперше опубліковано: 01.02.2019
Авторка перекладу: Світлана
На екрані з’явилася заставка з назвою передачі, а слідом за нею з’явився ведучий, який без преамбул почав вхід у тему:
– Сьогодні нашим гостем буде один із кандидатів у президенти, якого ще пів року тому ніхто не міг уявити у цьому статусі. Проте за хвилину ви його побачите.
Ведучий дивиться на годинник, і ось із дзеленьканням до студії в’їжджає кандидат на велосипеді. Він усміхається і робить ручкою в бік камери. Потім спритно зістрибує з велика і вмощується поруч із ведучим, самостійно прикріплюючи мікрофон до чорного светра.
Ведучий:
– Для початку розкажіть щось про себе. Нашим глядачам, напевно, буде цікаво дізнатися про вас від першої особи.
– Я – надто відома особистість. Мене й так добре знають, і я навіть не знаю, що до цього можна додати, – кандидат усміхається й дістає з кишені оксамитову коробочку, перев’язану золотавою стрічкою. Ведучий явно був не готовий до такого розвитку подій, але швидко оговтався і поставив чергове запитання:
– Розкажіть про те, як ви прийшли в публічне життя.
– Прийшов просто. Ногами! – кандидат явно був задоволений своєю відповіддю.
– Ну, розкажіть про свою освіту. Яка вона у вас?
– Вища. Найвища.
– Гаразд, а спеціальність?
Усмішка зникла з лиця кандидата, він швидко дістав з кишені кілька згорнутих аркушів паперу і, переглянувши їх, відповів:
– У запрошенні немає вимоги брати із собою диплом.
– Правильно. Її там нема. А навіщо диплом?
– Ну, як же? Там написано мою спеціальність. Не можу ж я пам’ятати дрібниці, які мені не потрібні. Просто повірте, спеціальність у мене є, і дуже хороша.
– А як ви вирішили зайнятися політикою?
– Я не вирішував. Просто я довго хохмив на політичні теми, і одного разу мені зателефонували і запропонували піти працювати президентом.
– І ви погодились?
– А куди мені було подітися? Є пропозиції, від яких не заведено відмовлятися.
– Але ж у вас немає досвіду…
– Хвилинку, досвід у мене якраз є. Я стільки ролей зіграв про президентів, що в мене це просто від зубів відскакує.
– Я запитую про реальну політику, а не про гру.
– «Что наша жизнь? Игра!» – кандидат знову відчув драйв, і широка усмішка зустрілася куточками рота на потилиці.
– Ну, ось є низка питань, суто політичних, які вимагають як мінімум розуміння того, як їх слід вирішувати. Деякі з цих питань просто наріжні, і, як можна бачити, вони мають діаметрально протилежні рішення в діях та риториці різних кандидатів…
– Так-так-так! І що ж це за питання такі?
Ведучий знову розгубився і здивовано подивився в об’єктив камери, неначе кажучи: «Ні, ну ви це бачили?» Але вголос вимовив інше:
– Наприклад, питання вступу до НАТО. Воно буквально розділило український політикум, і нам доводиться його ставити всім нашим гостям. Отже, як ви ставитеся до ідеї вступу України до НАТО?
– Я вже відповідав на це запитання і відповім ще раз: нас туди не запрошували, а якщо не запрошували, то не можна бути непроханим гостем…
– Хвилинку, сам Генеральний секретар НАТО неодноразово і буквально пару днів тому заявив про те, що він вважає за необхідне прискорити процес вступу України до НАТО. Приблизно те саме цього тижня сказав і Держсекретар США. А, як відомо, США є стрижнем НАТО.
У цей час кандидат дістав ще один стос згорнутих аркушів паперу, дуже швидко їх погортав і, демонструючи найширшу усмішку, відповів:
– Я чекав на таке запитання і спеціально до нього підготувався. Ви ж мене запросили сюди як одного з основних кандидатів на пост президента?
– Ну…
– Це так і є. Вчорашні рейтинги показують, що я посів перший рядок. Я лідер! У мене – чемпіонська позиція!
Кандидат вискочив на стіл і, безсовісно фальшивлячи, затягнув пісню Фредді Мерк’юрі:
«We are the champions, my friend,
And we’ll keep on fighting ’til the end.
We are the champions,
We are the champions…»
(Далі буде)