Гість зняв простирадло, яким була обв’язана його голова, і навіть відстебнув бороду і вуса, вони лежали поруч. Він спокійно пив чай і наминав дивовижні солодощі, які Сі прислав до цього чаю. Ситуація для імператора була настільки незвичайною, що йому навіть стало весело. Незрозуміло чому, але його миттєво попустило, і він з усмішкою знову вмостився на своє місце.
– Ну й дивак ти! Мало хто там і що знає! Твоя справа – казати, що це не ми. Стій на тому, що літак упав сам. Шасі там у нього не забиралося або двері забули зачинити.
– Але хто ж у цю маячню повірить?
– А це не важливо! Ти штовхаєш їм фуфло, і вони витрачають час на його спростування. Тоді ти штовхаєш інше фуфло, і все повторюється. Причому вони з самого початку знають, що це – фуфло, але тут спрацьовує принцип надмірності процедур.
– Це як?
– А ось як. Тобі ж не важко проштовхнути фуфло?
– Наприклад?
– Ну, будь ласка. Літак викотився за межі злітної смуги. Помилка пілотів! Усе! Нехай займаються.
– Але ж він не міг викотитися на стільки кілометрів!
– Дивак! Тобі яка різниця? Скільки часу займе оголошення цієї маячні? Секунди! А вони місяць будуть раком із рулетками лазити, потім ще місяць вираховувати і місяць оформлювати документ, у якому напишуть, що він не міг викотитися.
– А в чому сенс?
– Сенс у тому, що поки вони оформлять документ, ти скажеш, що літак зіткнувся з невідомим дроном, і ті знову підуть у свої процедури, щоб довести неможливість цієї ситуації.
– Але їм це просто набридне, і вони назвуть мене брехуном!
– Нічого подібного! Он у мене був випадок: завалили не просто пасажирський літак, а на його борту був президент і все керівництво однієї мерзенної країни.
– Та ну!
– Ось тобі й «та ну»! Завалили і так само розповідали, що літак зачепив дерева, що перебігали дорогу, що у двигун потрапив невідомий птеродактиль, і так далі. Вони самі втомилися і вирішили, що дерева – та версія, в яку легше повірити.
– Так, але в нас ракети були.
– І що? Он ми зрубали малайзійський літак. Теж ракетами. Усе як годиться. То ти не повіриш, що ми їм тільки не розповідали. А вони все у свої блокноти записували і місяцями тягали.
– І як?
– Та ніяк. Досі – ніяк. Остання версія виглядає приблизно так. Український штурмовик у польоті став винищувачем і піднявся на висоту винищувача, а вже на цій висоті перетворився на пускову установку «Бук», відстрілявся по літаку і знову перетворився на винищувач, а потім – на штурмовик.
– Та годі тобі! Не може бути такого!
– Точно кажу. Ми їм навіть купу фоток дали, начебто з космосу.
– Ну, ви даєте.
– Не те слово. Ти ось що. Я зараз доручу ад’ютанту, щоб тобі роздрукували таємну інструкцію про те, як усі мають діяти в такій ситуації. Там усе по кроках розкладено. Просто повір: коли будете діяти чітко за нею, вони самі завиють і погодяться на що завгодно.
Після цих слів до столу беззвучно шмигнув ад’ютант і поклав копію документа. Гість начепив на ніс окуляри і швидко переглянув текст. Уже з половини документа на його обличчі заграла хитра посмішка, після чого він уточнив:
– Я зрозумів! Це якраз та історія, коли або ішак здохне, або падишах?
– Саме так! Тільки ішак нам поки що живим потрібен!
Гість явно повеселішав і запропонував:
– А ось за це треба б тяпнути наркомівські сто грамів, як за старих часів!
Імператор із задоволеною усмішкою розлив горілку у невеликі скляночки. Вони взяли їх у руки, і імператор уточнив:
– За що п’ємо?
– За розумний підхід! Аллах Акбар!
– Воістину акбар!
Вони випили, закусили спеціальним чорним хлібом із тонким шаром спеціального сала та огірком спеціального посолу. Після цього розмова перейшла на абстрактні теми. Вони згадували, як у далекій молодості проходили курси в закритій школі КДБ, після чого один вирушив до Пітера, а другий – ще до шахського Ірану, бо був народжений у Середній Азії та володів мовами. Тож більше про справи вони не говорили.
Красиво.
Дякую.