Публіка почала входити в кому, і в декого закралися сумніви щодо того, що їм взагалі вдасться вибратися з цього глибокого бункера. Праворуч від нацлідера почулося гучне ширкання, і всі спрямували погляди на Лаврова, який діловито змітав зі столу залишки білого порошку.
–Я, – весело поблискуючи пенсне і розв’язано спершись на голову Шойгу, почав Лавров, – вважаю, що в ситуації, що склалася, треба використовувати всю силу маневру. Наступником має бути жінка, тоді європейцям та піндосам не буде чим крити. Хто наважиться гнобити слабку стать? Та й Ангела одразу пом’якшає…
– Ні, – злетіла з місця Валя Матвієнко, – «на это я пойтить не могу!» Я готова задовольнятися своїми пів склянки і червоними тру…
– Валентино Іванівно, – весело зауважив міністр закордонних справ, – я не про Вас говорив! Я мав на увазі шановну пані Аліну, яку Володимир Володимирович…
– Ти кого мав? – грізно обізвався Рамзан, – ще раз повтори, я не почув! Кого ти мав, шайтане?
– Заспокойтеся і сядьте! – з усмішкою зауважив нацлідер. І коли всі розсілися по місцях, спитав: – Цеденбале Марафетовичу, а що ви можете сказати з цього приводу?
Шойгу встав і довго м’яв свого кашкета, брязкаючи нагрудним знаком «Мати-героїня». Він розумів, що треба говорити, але не розумів – що саме. Потім набрав повні легені повітря і чітко, вже по-військовому гаркнув:
– А олені – краще!
Усі довго сміялися, і найголосніше – сам Цеденбал. Навіть Лавров, що впав на підлогу і колотив ногами, ніяк не міг видати гучніших звуків, ніж шаман. Коли все заспокоїлося і путін витер сльози, всі знову сиділи на своїх місцях, і путін продовжив:
– Справа в тому, що незабаром ми будемо змушені ввести особливий план «Нічний шухер». Суть його полягає в тому, що всім нам доведеться померти, бо тут буде сумно, а за кордоном на нас чекатимуть кайдани ручні та одиночні камери.
– О, Господи Ісусе! – з жахом прошепотіла Матвієнко, хрестячись лівою рукою.
– Валентино Іванівно, заспокойтеся ж. Он Лесін помер або навіть його вбили, але спокійно собі їздить світом і навіть у Штати. От і ми так помремо. У чому річ взагалі?
І тут хтось зовсім невідомий тихо спитав:
– Владімвладімич, а що станеться з росією та русскім міром?
– Вже сталося, вже! Хіба ви цього ще не зрозуміли? Все вже сталося, і нічого не змінити. Час вмикати останній план.
– А що ж сталося?
– Вона потонула. Як Гіперборея…
Лише четверо людей не вимовили жодного слова. Саме вони мали справжню вищу освіту і вивчали одразу кілька курсів історії, зокрема історії КПРС. Вони пам’ятали, що Сталін теж кілька разів пропонував піти у відставку. Навіть на з’їзді. Нехай не прямо, але натякав на це. Усі, хто так чи інакше пройнявся цією ідеєю, – згинули на лісосіках або в розстрільних підвалах. Востаннє він пропонував це влітку 1941 року, але тоді вже всі були в курсі, що це означає, а тому, стоячи на колінах, благали залишитися. Путін уже обкатував цей варіант, коли поставив підставним президентом Медведа. Хто повірив у цей фокус – багато що втратили. Поки що не життя, але багато. Зараз уже втрачати майже нічого, а тому від пропозиції путіна повіяло могильним холодком. Інші цього поки що не почули.