Подробиці цікавих прильотів (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Ворожий ТГ-канал «Досьє шпигуна» вчора опублікував два цікаві пости, що стосуються «хвоста» двох гучних подій, які висвітлювалися нашою пресою. У першому з них не вказано локацію описаних подій, але судячи з хронології публікації, а також добре відомих масштабних ударів останніми днями, йдеться про Донецьк та околиці ДАП. Швидше за все, це повторний удар, позначений як «у районі колишнього заводу «Точмаш». Це місце було позначено як склад боєприпасів, і, можливо, там справді зберігалися боєприпаси, але згідно з даними джерела, там був ще й пункт складання наземних дронів.

Судячи з відео, доданого до поста, прилетіло туди щось надзвичайно потужне, бо руйнування там такі, що нічого відновити точно не вийде. Руйнування тотальні, і судячи з усього, горіло там теж ненудно. Але у зв’язку з цим знову виникає запитання про те, чим били насправді. Нагадаємо: офіційно було сказано про те, що по шахедниці в ДАП і наступного дня – по цій локації прилетіли «Тіні». За різними описами, йшлося не про один приліт в обох випадках, а близько п’яти на кожну локацію. А відразу після цього прилетіло по заводу «Кремній Ел», і там нарахували сім прильотів, п’ять із яких лягли в основний корпус, а два – поруч. У результаті виходить 15–17 ракет за три дні.

Звісно, у нас немає прямих підстав вважати, що прильоти було забезпечено чимось іншим, але тут є непрямі міркування. На сьогодні такі ракети – напевно, найдорожчі боєприпаси з того, що нам поставили партнери. За відкритими даними, одна така ракета має вартість 2,5 мільйона доларів США. Напевно, ці боєприпаси поставили нам у порядку військової допомоги, і, напевно, Україна за них нічого не платила, але на п’ятому році війни ЗСУ навчилися цінувати дорогі боєприпаси і користуються ними дуже акуратно. Тому така витрата подібних боєприпасів лише за три дні виглядає дуже сміливо. Адже очевидно, що навряд чи відстрілювали б останні. Якщо це так, то запас ракет є досить суттєвий, і як-то кажуть, дай боже.

Наступний момент, який слід врахувати, – відстань. Цілі в Донецьку розташовано десь за 60 км від лінії фронту, а завод у Брянську – на відстані 100 км. При заявленій дальності подібних ракет 250 км та необхідності їх запуску хоча б за 50 км від лінії фронту або кордону, все одно дистанція залишається приблизно вдвічі ближчою, ніж це дозволяють ракети. Простіше кажучи, такими інструментами можна винести рівноцінні цілі на набагато більшій відстані, а наскільки відомо, ЗСУ мають власні засоби ураження, які дістають цілі на таких відстанях і несуть порівнянну за масою БЧ.

І головне. В кожному з цих випадків лапті кусають собі лікті і дивуються, як не змогли помітити зліт носіїв ракет, вихід їх на пускові позиції і власне – запуск самих ракет. Самі носії не є «невидимками», і взагалі видно їх здалеку. Плюс до того, ворог точно знає локації, з яких можуть вилетіти ці літаки і де вони отримують бортове озброєння. Швидше за все, ці напрямки перебувають під цілодобовим контролем. Тому в плані раптовості крилаті ракети наземного базування, безумовно, є набагато небезпечнішими інструментами. Якщо припустити, що це були крилаті ракети саме наземного базування, то питання про те, як їх не помітили і пропустили, вирішується саме собою. Місце їх запуску невідоме, і після старту вони виходять на наднизьку траєкторію польоту.

(Далі буде)