Автор: anti-colorados
Також важливим є те, що для умовного Заходу в Китаї не було нічого такого, без чого він просто не міг жити і що треба було піднімати з руїн тому, що без цього Заходу було б зле. Просто ідея здавалася дуже вдалою, бо одним пострілом можна було вбити одразу двох зайців або як мінімум – позбутися китайської комуністичної загрози, ну, а в ідеалі – створити для совка реальну можливість отримати війну на два фронти, якби в москві зірвало дах. Це слід запам’ятати, бо ми до цього ще повернемося.
З плином часу дешева робоча сила та відсутність чинників, які ускладнювали бізнес, наприклад, екологічних рухів, профспілок та іншого, а як наслідок – мінімальне бюрократичне навантаження і, безумовно – стрімке зростання внутрішнього ринку збуту стали передумовами, що сприяли перенесенню до Китаю маси промислових виробництв провідних світових компаній, і це набуло масового характеру за наступні 15–20 років.
Але на Захід позитивно подіяв ще один чинник, який слугував індикатором прагнення Китаю до демократичних цінностей. Ден Сяопін оголосив нову політику щодо територій, які він вважав своїми, наприклад – Тайваню чи Гонконгу. Пекін проголосив політику «Одна держава – дві системи». Тобто йшлося про те, що Китай м’яко позначив мету – зібрати свої бунтівні або колоніальні території просто під одним прапором, але не втручаючись у внутрішні справи цих країн.
І справді, на цих територіях виросли покоління людей, які жили в самостійній країні, з жахом дивилися на те, що відбувається в Китаї, і раділи з того, що опинилися по цей бік кордону, а не в натовпі хунвейбінів. Тому саме такий підхід здавався цілком пристойним, і тим більше Китай не наполягав на тому, щоб перейти до реалізації цього плану просто зараз. А Захід собі уявляв, що всі плани Пекіна розраховано на десятиліття, а через 10, а тим більше – 40 років Китай стане зовсім іншою країною і багато речей, які тоді виглядали як щось отруйне, просто відійдуть у минуле.
Але ось у 1991 році розвалився совок, і один із мотивів, який рухав Заходом при побудові нових відносин з Китаєм, – відпав. Балансувати москву стало ні до чого. Ну, а другий мотив давав бурхливий і, прямо скажемо – небачений темп зростання економіки Китаю, що, за ідеєю, мало змінити його настільки, щоб для комуністичної погані просто не залишилося місця. Адже класики комуністичних теорій стверджували, що «Буття визначає свідомість». А буття – явно почало змінюватися на краще.
Але вже в нульові роки риторика Китаю стала поступово змінюватися і ставати дедалі жорсткішою в міру збільшення його зусиль з оснащення своїх збройних сил сучасними видами озброєнь. З приходом у владу Сі Цзіньпіна стало взагалі зрозуміло, що ніяке буття не витіснило комуністичної свідомості, а з інтронізацією його на вічне правління такі перспективи тим більше було відкинуто в далеку далеч. Не дивно, що з його подачі почала згортатися і програма «Одна країна – дві системи». Ігри закінчилися, і розпочалася відверто силова фаза здійснення давно намічених планів.
І ось зараз час повернутися до тих принципів, на яких Захід розгорнув свої відносини з КНР. Як неважко помітити, жодної функції, яку Захід планував покласти на Пекін, той не виконав і очевидно, що не виконає. А якщо так, що початкова і фундаментальна мотивація широкого співробітництва з Китаєм уже давно зникла.
(Далі буде)