Довгі тіні минулого (Частина 4)

Ядерний центр у Дімоні, Ізраїль

Автор: anti-colorados

На той момент Ізраїль не міг усе почати з нуля, бо для цього треба вже мати досить високий промисловий потенціал. А для цього Ізраїлю потрібен був час та ресурси. Багато часу і багато ресурсів як для злиденної тоді країни. Тобто завдання стояло створити ядерну зброю до того, як загальний промисловий потенціал дозволить зробити це з чистого аркуша. А для цього треба було отримати обладнання і технології вже в готовому вигляді, і вже відштовхуючись від нього, досить швидко вийти на створення ядерного боєприпасу.

Бен-Гуріон назвав свою ціну, і Франція розпочала торг. Їй теж не посміхалося бути викритою у розповсюдженні технологій для створення ядерної зброї, але спокуса була великою, і вона наважилася. Щоправда, повний набір елементів вона теж не збиралася передавати, але ключові – ізраїльтяни все ж таки виторгували. До речі, потім Франція грала в ці самі ігри з Іраком, Іраном та Сирією. І те, що Ізраїль атакував ядерні об’єкти в Іраку та Сирії, свідчило про те, що вони на своєму досвіді чітко знають, як це працює, і тому не стали рефлексувати, коли помітили вуха Франції, що там стирчали.

Словом, Франція зобов’язалася поставити Ізраїлю необхідне обладнання, і тільки після цього Бен-Гуріон дав згоду на участь в операції. І за великим рахунком, Ізраїль виконав свою частину угоди, а завалилася вона з причин, не залежних від Ізраїлю. І коли все було закінчено, Ізраїль зажадав від Франції обумовленого обладнання та технологій.

У результаті Франція поставила реактор EL-3, а трохи згодом – і потужніший EL-102, який максимально підходив для напрацювання збройового плутонію. Крім того, було поставлено запас природного урану для виробництва палива та обладнання для збагачувальної фабрики. Єдине, що Франція відмовилася поставити, – це була «важка вода». Якби вона поставила і її, то просто відкрито розписалася б в експорті технологій для виробництва ядерної зброї. Але загалом цього було достатньо для того, щоб розгорнути власну ядерну програму в Дімоні. Однак була ще одна проблема.

Усе вказане вище обладнання Франція продала за ринковими цінами, і на той момент ціна постачання варіювалася від 80 до 100 мільйонів доларів. На ті часи це була величезна сума, а для Ізраїлю – тим більше, і якби Бен-Гуріон став перерозподіляти бюджет на ці цілі, дибки стали б навіть військові, бо це оголило б інші оборонні програми. І тоді прем’єр Ізраїлю пустив шапку по колу. Американська діаспора, яка вже не вперше збирала гроші на потреби Ізраїлю, відгукнулася на заклик і почала збирати гроші.

У США цю програму очолив Абе Файнберг, дуже впливова людина. Достатньо сказати, що він уже неодноразово брав участь у зборі коштів як для підтримки програми переселення євреїв у Палестину, так і на закупівлю зброї для молодої армії Ізраїлю. Але і в самих США були програми, які проходили під його керівництвом. Він забезпечив надходження коштів на передвиборчу програму Гаррі Трумена, і той здобув перемогу. Тому рішення Бен-Гуріона «зателефонувати Абе» спрацювало чітко. Фінансування отримало потужне позабюджетне джерело. Причому у Штатах гроші збирали як мільйонери, так і прості євреї, бо вони розуміли, що йдеться про життя та смерть Ізраїлю.

Зрозуміло, що вся ядерна програма Ізраїлю покрита мороком таємниці, але відомо, що у 1963 році основний реактор було виведено на проєктну потужність, а десять років по тому, коли вибухнула Війна Судного Дня, пролунали знамениті слова Голди Меїр про те, що Ізраїль не має ядерної зброї, але якщо його змусять, то він її застосує. Між іншим, саме ця рішучість і наявність можливості виконати погрозу змусили США втрутитися в хід війни, коли Ізраїль отримав її на два фронти, та поставити Ізраїлю звичайну зброю, щоб той не застосував ядерну.

А те, що вона в Ізраїлю є, однозначно випливає зі свідчень і доказів такого собі ізраїльського дисидента Мордехая Вануну, який, зокрема, опублікував деякі подробиці ядерної програми Ізраїлю і ось цей макет ядерного пристрою, що стоїть на озброєнні армії Ізраїлю.

Що тут важливе для нас. Франція не може бути порадником у жодних питаннях, що стосуються безпеки чи миротворчості. Вона сама завжди діє не за правилами, і найчастіше – невдало. Сукупність її дій веде до підриву світового порядку, і одного В’єтнаму достатньо для того, щоб зробити такий висновок, а тут ще й ця історія. Крім того, Париж є злісним і найбільшим порушником режиму нерозповсюдження технологій для створення ядерної зброї. Тож якщо склалася ситуація, коли потрібен порадник або посередник у вирішенні військових конфліктів, Франція має стояти наприкінці цього списку.

Другий висновок – очевидний. Ізраїль пішов на жертви та великі ризики для того, щоб отримати свій ядерний щит, і коли виникла ситуація протистояння з численнішим та рішучішим ворогом, цей чинник виявився козирним тузом. А Україна вчинила з точністю до навпаки та отримала те, що ми зараз маємо. Це була велика помилка, і ті, хто її допустив, не понесли відповідальності, і навіть сам факт помилки ніяк не артикульовано, тож ми приречені на повторення, доки не зробимо правильних висновків.

І останній висновок. Зусилля ізраїльської діаспори дали просто чудові результати, причому – не раз. Наша діаспора у важкий момент теж виявилася на місці та зробила все, від неї залежне. А це означає, що ми маємо всі можливості повторити спіх Ізраїлю. У нас для цього є всі передумови, просто потрібна воля до перемоги та віра у свої сили. Так – переможемо!