Автор: anti-colorados
Але завжди, коли йдеться про події 1956 року, якось за дужками залишається одне важливе запитання, яке, напевно, і зараз для багатьох залишається відкритим. Справді, мотиви операції проти Єгипту у Франції були очевидними, мотиви Великої Британії – лежать на поверхні і не викликають сумнівів. А що щодо Ізраїлю? Адже саме він виявився детонатором вибуху. У чому полягав його профіт?
На момент, коли розгорталися ці події, Ізраїль банально не мав належної кількості особового складу, щоб окупувати Єгипет. Завдати поразки його армії він міг хіба що з боку Синаю. Якщо перейти на західну частину Каналу і рушити далі, в бік Нілу, потрібні просто величезні ресурси для того, щоб пробитися в густонаселені райони Єгипту. І потім, Палестина досі – цвях у черевику, а мати щось подібне в Єгипті навряд чи могло стати метою Ізраїлю. Ну, а не розгромити єгипетську армію повністю – це означає мати проблеми згодом, коли вона залиже рани, що пізніше і сталося.
Тоді в чому річ? Навіщо Ізраїлю треба було вплутуватися в цю бійку і тим більше коли профіт від неї повинні були отримати Англія і Франція? Можливо, розтин Єгипту по лінії Каналу давав Ізраїлю можливість окупувати Синай і закрити для себе питання Західного фронту, бо тоді між Ізраїлем та Єгиптом утворювався рубіж – Червоне море та зона англо-французької окупації від Червоного до Середземного моря. Але був ще один профіт, уже стратегічного характеру, який зрештою зробив Ізраїль тим, чим він є зараз. Причому з окупацією Синаю в Ізраїлю вигоріло і пізніше, а ось другий профіт мав вигляд шансу, який випадає лише один раз, і його треба було використати будь-що.
Це зараз ми знаємо, що атака ізраїльської армії виявилася успішною та результативною, але тоді ніхто не міг дати гарантії того, що не зав’яжеться кривава бійня, яка буде коштувати ізраїльтянам втрати величезної кількості особового складу, проте Ізраїль був готовий на цю жертву. Можливо, ми пропускаємо ще щось, однак це здається основним мотивом дій Ізраїлю в тій ситуації.
Через те що Ізраїль уже отримував від Франції всю необхідну номенклатуру озброєнь, то переговори саме в цій галузі могли вестися без особливої сором’язливості, і коли Франція висловила прохання допомогти їй і Великій Британії вирішити їхню маленьку проблемку з Єгиптом, лідер Ізраїлю Давид Бен-Гуріон пояснив своїм візаві, що Ізраїль не має ілюзій з приводу того, що йому доведеться жорстко воювати з сусідами, які навіть не приховують свого прагнення знищити його країну, але операція в Єгипті загострить протистояння і, напевно, прискорить процес тієї найбільшої бійки, яка не викликала сумнівів ні в Ізраїлю, ні в арабських країн.
Тому свою участь в операції Ізраїль поставив у залежність від продажу технологій та обладнання, необхідного для виробництва ядерної зброї. Ось це й була справжня ціна, за яку Ізраїль був готовий на жертви та ризики. Бен-Гуріон розглядав ядерну зброю як останній аргумент у тому випадку, якщо арабські країни об’єднаються і наважаться на одночасний напад на Ізраїль. Це було тим більше актуально, що ізраїльська розвідка давала уявлення, що арабські противники вже мають таке бажання, але поки що не мають можливостей військово-технічного характеру. А в тому, що в найближчій перспективі вони знайдуть ці можливості, сумніватися не доводилося.
(Далі буде)