Автор: anti-colorados
Уперше опубліковано: 10.03.2022
Авторка перекладу: Світлана
Учора натрапив на текст секретаря РНБО Данілова, де наприкінці було написано: «Противник у розпачі», – за що він отримав купу критичних коментарів. Загалом ми вважаємо, що отримав заслужено, бо нинішня влада категорично не вміє стежити за мовою, принаймні, цього не вміють робити ті, хто має право робити офіційні заяви. На мій погляд, це показує їхню вкрай низьку підготовку, і якщо вони говорять «з аркуша», то там проблеми зі спічрайтерами. Адже тут важливе не тільки те, що ти говориш, а як і коли. Але з цим уже так і буде.
Тож саме ця фраза отримала заслужену критику, бо таке формулювання доречне тоді, коли ворог не просто відступає, а біжить, чого наразі не спостерігається. Сумно, що навіть такі прості істини цим діячам не зрозумілі. Проте ми вирішили розібратися в ситуації саме таким чином, щоб вийти на якусь оцінку як стану самого противника, так і його керівництва.
Для цього згадаймо про те, що таке війна у політичному та філософському сенсі. Хтось із мудрих людей сказав, що війна – це продовження політики, а інший – додав, що вона є гарячою фазою економіки. З цим важко сперечатися, бо війна заради самої війни – повний абсурд, і про це попереджали всі видатні теоретики військового мистецтва від Сунь-Цзи до фон Клаузевіца. Китайський полководець говорив про те, що саме військові дії треба починати, якщо досягнення поставленої мети не можливе іншим шляхом і якщо війна в принципі може пройти блискавично і переможно. Коли є інші інструменти досягнення цілей, війна – обтяжлива та абсурдна.
Ну, а тривала війна не може бути виправдана нічим, бо вона зжере ресурсів набагато більше, ніж виявиться профіт. Ба більше, тривала війна не має раціональної дати закінчення і може стати виснажливою для її ініціатора, що може призвести до загальної та вкрай важкої поразки. У свою чергу, такий стан речей не лише не дасть досягнення цілей війни, а й призведе до прямо протилежних результатів.
Звідси випливає, що перед початком війни слід усвідомлювати як мінімум два ці питання, і якщо вже в ході війни з’ясувалася хибність оцінки ситуації, то війну треба закінчувати швидко і рішуче, доки не настали незворотні наслідки, тобто треба відводити боєздатні війська та чекати сприятливішого моменту або вирішувати завдання іншими засобами. Але всі ці питання стосуються найвищого військово-політичного керівництва, зав’язаного на бойовому плануванні, та недоступні тим, хто перебуває нижче.
Якщо розглядати нинішню війну саме в такому ключі, то треба розуміти, які політичні та головне – економічні резони могли бути цільовими і власне, чого путін і рф хотіли досягти цією війною. Насправді відповіді на ці запитання настільки прості, що після їх отримання вся картина набуває дуже специфічного вигляду. Почнімо з політичних аспектів, які могли стати цільовими.
Отже, путін хотів захопити Україну для того, щоб стати збирачем земель чи кимось подібним, але для чого? Напевно, це повинно було показати його рішучість і певну імперську міць для всього світу. Тим самим він хотів показати Заходу, що на нього слід зважати, бо він має незліченну військову могутність і порівняно з опонентами готовий її застосувати на власний розсуд. Тобто він хотів показати свою твердість на противагу млявості Заходу.
(Далі буде)