Уперше опубліковано: 08.03.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Пів року тому ми опублікували матеріал [стаття «Перемога або смерть». – Прим. перекл.] про один із найнебезпечніших епізодів арабо-ізраїльського протистояння, де, зокрема, проходили історію цього епічного сюжету і згадували знаменитий історичний момент, відомий як війна 1956 року. Цю сторінку історії постаралися перегорнути, бо всім сторонам тих подій було що приховувати.
Справді, Штатам нема сенсу це згадувати тому, що вони опинилися в одному таборі з комуністичним совком та прокомуністичним Єгиптом часів Насера. Ба більше, вони озвучили готовність завдати ударів по своїх нещодавніх союзниках – англійцях і французах, разом із ізраїльтянами. Таке справді краще не згадувати, бо доведеться давати відповідь на логічне запитання «Чому?».
Совку – теж не комільфо детально міркувати на цю тему з тієї самої причини, що він опинився в одній тарілці із заклятим ворогом, але не лише тому. По суті, під час цього військового конфлікту совок уперше офіційно висунув ультиматум із прямою загрозою застосування ядерної зброї. Це зараз путін розповідає про те, що особисто наказав готувати ЯЗ для завдання ударів по території України, і це не викликало взагалі жодної реакції на Заході, а тоді це був неприємний прецедент, про який краще забути. Причому – всім.
А з іншого боку, відтоді минуло вже досить багато часу, і тепер відомо, що висуваючи свій ядерний ультиматум, совок не міг його ефективно підтвердити, бо на той час мав надто невеликий арсенал ЯЗ для того, щоб із його допомогою досягати якихось військових цілей, а не просто жахнути. Плюс до того, в нього не дуже добре було і з засобами доставки.
Але найменше ці спогади потрібні Англії та Франції. Адже обидві ці країни зараз говорять про те, що добровільно відмовилися від своїх колоній, і начебто звучить це добре, але насправді все виглядало не так чудово. Насамперед це стосується Франції. Тоді вона вела жорстоку боротьбу за збереження своїх африканських колоній, і насамперед – Алжиру. Якщо зараз почати розбирати те, як Франція «мирно» відпускала колонії, то треба буде порушувати окрему справу міжнародного військового трибуналу про геноцид і воєнні злочини, які Франція коїла в цей час. Тож для неї це – скринька Пандори, яку не те що відкривати не варто, а навіть згадувати про неї небезпечно.
Ну, а Велика Британія тут світиться, як різдвяна ялинка, бо мета всієї операції очевидна, і її інтерес можна вважати головним. Справа в тому, що єгипетський уряд Насера активно підтримував алжирських повстанців і тим самим став в опозицію до Франції. Без підтримки Єгипту Париж мав би набагато менше проблем із придушенням сепаратистського заколоту.
Водночас Насер віджав Суецький канал, який побудували англійці і який довго був одним з найцінніших інфраструктурних активів Лондона. Насер спрацював у більшовицькому темпі «Відняти та й поділити» і цим викликав жорстку реакцію Лондона. Загалом Британія хоч і відпускала колонії, але це ніяк не стосувалося інфраструктурних форпостів, що забезпечували їй панівне становище на морських комунікаціях.
Тому подібна бійка за Канал, хоч і логічна за своєю суттю, проте кидає дуже довгу тінь на легенду про мирний вихід з епохи колоніалізму. І тут – та сама ситуація, як і з Францією. Щойно ти звертаєш увагу на цей історичний епізод, одразу виникає безліч запитань, відповіді на які виявляться надто важкими ударами по репутації Великої Британії.
(Далі буде)