Поїздка була недовгою, але тривожною. Імператора не відпускали думки про те, що саме зможе витримати ось це бронескло дверей його лімузина. Адже раніше все було більш-менш зрозуміло. Кулі, гранатомети та інше. Бронебійний снаряд навіть не розглядався, але з урахуванням того, як далеко просунулися дрони, тепер ні про що не можна міркувати напевне. А, між іншим, за доповідями начальника охорони, спроби удару дронами можуть відбутися якщо не сьогодні, то завтра.
Але краще – не сьогодні. За цими скорботними думками кортеж втягнувся в пандус бетонної будівлі і незабаром зник у надрах глибокого підземелля. За кілька хвилин уже прибули на місце. Начальник генштабу, як і належить, зустрічав особисто і з шаблонною доповіддю:
– Товаришу імператор! За час вашої відсутності жодної присутності не виявлено.
– Якої присутності?
Генерал набрав повні легені повітря, очі полізли з орбіт, і він явно намагався збагнути, що ж відповісти на таке запитання, але обидві думки, що роїлися у нього під кашкетом, зіштовхнулися, викликавши коротке замикання, і він випалив тільки те, що зміг:
– Ніякої, ваша величносте! Абсолютно ніякої.
Імператор кивнув і хотів був голосом директора лікеро-горілчаного заводу іронічно зауважити: «Значить, впораєтеся», – але промовчав і кивнув, пішов усередину комплексу. За скляними стінами офіцери та генерали посилено креслили якісь стрілки на картах, явно стікаючи потім від напруги. Імператор розумів цю гру, бо замолоду теж імітував бурхливу діяльність на очах у раптово прибулого начальства. Але фюреру було не до них, і тому процесія пройшла всі ці зали й зупинилася в кабінеті начальника. На його столі було розкладено меншу карта, а на ній розставлено фігурки солдатиків його улюбленої фірми. Він і сам іноді рухав таких солдатиків по своїй карті на Київ, Берлін і навіть Гренландію. В будь-якому разі, генералу це пішло в актив, і фюрер трохи пом’якшав, хоча спочатку планував влаштувати показового прочухана.
– Ну, що скажеш, генерале?
– А те й скажу, ваша величносте: завжди!
– У якому сенсі – завжди?
– А в такому, що ми всі, як один, і незважаючи на труднощі та поневіряння…
– От що ти несеш? Ти послухай себе!
– Ваша величносте, принесу що завгодно, тільки накажіть. У зубах принесу!
Відповідь порадувала імператора. А ще його порадував рясний піт, який витікав з-під кашкета генерала, і мокра пляма, що явно розтікалася на внутрішній частині його штанів. Боїться – отже, поважає. А це означає, що звідси змови чекати нема сенсу. Імператор сів у крісло начальника і словами з Чонкіна запропонував генералові:
– Та ти не соромся, Ваню. Сідай на всю ж*пу.
Генерал одразу, не відводячи погляду від фюрера, виконав пропозицію там, де стояв, а через те що стільця поряд не було, сів на підлогу.
– У мене до тебе лише одне запитання. Знаєш, яке?
– Так точно! Не звольте непокоїтися, всі кошти використано за призначенням і точно в строк. Не загубилося жодної казенної копійки.
– Це добре. А ось Куп’янськ. Що ти можеш сказати про нього?
– Куп’янськ, населений пункт із координатами…
Генерал тремтячими руками вийняв зі штанів явно підмоклий блокнот, і слинячи палець, почав гортати його сторінки.
– Мені його координати не потрібні. Ти мені скажи, ми його взяли?
Генерал став потіти ще сильніше, а зі штанами стали відбуватися взагалі дивовижні метаморфози.
– Так точно! Взяли! І скоро зовсім візьмемо.
– Це як так? Я ж вам послав гвардію. Де наша гвардія?
– Обходить із флангів!
– Кого?
– Всіх!
– Гаразд, запитаю по-іншому: в Куп’янську є наші солдати?
– Так точно!
– І скільки їх там?
– Десять, ваша величносте!
Хтось із присутніх військових пошепки щось підказав начальнику, і той вніс поправку:
– Десять із половиною! Зараз уточнюємо, яка саме половина.
– В якому сенсі?
– У сенсі: верхня чи нижня, права чи ліва.
Виникла незручна пауза, і було тільки чути, як імператор клацає ручкою по столу. Він про щось міркував, але, на загальний подив, не став підвищувати голос, а спокійно запитав:
– Візире, ми начебто вручили звання героя за взяття Куп’янська?
– Так і є, ваша величносте.
– Як би нам гарно вивернутися з цієї ситуації?
– Ми вже придумали оригінальне рішення. Комар носа не підточить.
Імператор пожвавішав, бо явно не чекав такої підготовленості своїх чиновників. Адже ситуація прояснилася буквально щойно. Він кивнув візиру, щоб той оголосив свою пропозицію.
– Ваша величносте, я пропоную трохи підправити нагородні документи на вже видані нагороди, а на майбутнє – запровадити нову.
– Продовжуй.
– Українці мають слово «завзято», що означає наполегливо, вперто і щось подібне. Так от, орден буде називатися «Завзятие», а з нагородних документів просто викреслимо назву населеного пункту, і все! Вважатимемо, що нагородили за завзяття…
– Зачекай, сама ідея мені подобається, але чи не занадто підозріло взяти цап-царап слово в українців?
– Я вас благаю, ваша величносте. Ми ж так у них взяли слово «росія», і нікого це не бентежить…
Далі нарада перейшла в конструктивне русло. Начальник штабу дуже швидко змінив штани та повернувся з пачкою олівців. Всі схилилися над столом, пропонуючи власні ескізи нового ордена.