Три години

Уперше опубліковано: 11.03.2016

Авторка перекладу: Світлана

Зараз владімвладімич почувається якщо не Богом, то чимось схожим на нього. Насправді всі його глобальні прожекти, якими він фонтанував років п’ять-десять тому, вже виявилися повною нісенітницею, і їх поступово поклали на звалище. Енергетична імперія вже померла і практично не подає ознак життя. У надрах «Роснєфті» вже розроблено кілька планів її приватизації шляхом дрібнення пакету акцій на шматки. Причому вже анонсований продаж 19% першого пакету не викликав надзвичайного ажіотажу, бо сама компанія виглядає непривабливо, але найголовніше – непривабливо виглядає її географічне положення, адже росія дедалі більше нагадує суміш Венесуели та Північної Кореї. Мало того, вже й «Газпром» став фактичним банкрутом.

А, між іншим, ще вчора ці компанії жирували так, що в це важко було повірити. Марнотратство цих гігантів мало просто казкові обриси. І ось усе закінчилося. Звичайно ж, європейський баблопровід ще працює, але потік уже не той. Гірше того, Європа вживає заходів, що як мінімум запобігають подальшій експансії російських компаній на її ринок, а як максимум – готується їх позбутися взагалі. Це означає, що енергетичної наддержави немає і вже ніколи не буде.

Але у старого Кабаєва була ще одна ідея. Шляхом низки силових і таємних операцій він хотів створити нову імперію, хоч і за колючим дротом. Для цього він вбиває людей як оптом, так і вроздріб, причому він це робить як у своїй країні, так і за кордоном. Будучи автором безлічі скоєних злочинів, він чудово уявляє, як легко підсипати у склянку лише кілька кристаликів речовини, щоб забрати у людини життя. І ось тепер путін викликає шок у зарубіжних колег, коли виявляється, що все своє він возить із собою, навіть воду для змивних бачків. Він панічно боїться залишити свою ДНК або відбиток пальців. Коротше кажучи, у нього оселилася дуже жирна, розгодована білка.

З цього приводу мимоволі пригадується аналогічний випадок, який довгі роки був перед очима. Громадянин Муамар також був глобальним фантазером. Він також хотів бути нафтогазовим халіфом, який диктує умови навколишньому світу. Загострення його бажань теж синхронізувалося з підйомом ціни на нафту, і він також без сорому витрачав гігантські кошти на себе, коханого. Навіть скуповування європейських політиків здійснювалося в тих самих місцях, де це робить путін. Мало того, всі можливі таємні операції зі знищення своїх противників або випадкових людей, на смерті яких він просто показував свою крутість, теж були в повному обсязі. І, звісно, ідея створення імперії ніяк не могла оминути такого діяча, як Муамар.

На певній стадії диктатор обов’язково стає Наполеоном. Найсмішніше, що ідею створення союзної держави, яку намагалися штовхати в рф та Білорусі, стягнуто з конструкції союзної держави Лівії та Сирії. А вже про воду для змивних бачків – мови немає. Муамар здійснював візити до різних країн, возячи за собою спеціальну халабуду, в якій зустрічався з колегами. Зрозуміло, що вміст цієї споруди теж привозився з собою. Коротше кажучи, владімвладімич іде слід у слід за Муамаром Віссаріоновичем. Іноді складається враження, що путін просто боїться відхилитися від стежки, яку протоптав його попередник. Навіть катівні для своїх громадян працювали в одному ключі.

Але тут треба розуміти, що Каддафі таки дійшов до кінця свого шляху. Та висота і богоподібність, яка огортала сам образ Муамара, полетіла дуже швидко, і останнім його палацом стала труба придорожньої стічної канави, з якої його витяг свій народ, забитий під плінтус та підгодований крихтами з нафтового столу імператора. Ще вчора вони билися в екстазі від одного його вигляду, і ось лише через кілька тижнів – витягають його за ноги з труби, щоб показати йому всю гаму почуттів, яку вони так довго приховували.

Причому «лівійський лев» не загинув у бою, відстрілюючись до останнього. Він не підірвав себе останньою гранатою чи навіть не був застрелений вірним охоронцем. Цього не сталося, бо не було в нього гранати, а вірні охоронці розчинилися, як ранковий туман. Як виявилося, йому брехали, що всі бачать у нього німб над головою. Нічого такого не виявилося, і перед публікою постав жалюгідний старий, що трясеться від жаху, а навколо нього – люди, які, дивлячись на нього, не могли зрозуміти, як вони дозволяли цьому жалюгідному нікчемі катувати і вбивати їх.

Три години – рівно стільки прожив Каддафі в руках свого народу. За цей час він сьорбнув усіх принижень, які тільки можна було придумати. Суд Лінча – набагато спокійніший захід. Багато хто знав про те, що робили його держиморди з арештантами, а деякі вижили після всього, що з ними коїли. Коротше кажучи, за ці три години маятник його долі хитнувся у протилежне крайнє положення. Побої були найменшим випробуванням із тих, що дісталися Муамару перед смертю.

Усе це до того, що він теж не бачив сили, яка може його змести. Ба більше, він був готовий до всіляких неприємностей і мав десятки резервних варіантів на найважчі випадки. У нього були незліченні багатства, які повинні були б забезпечити йому розкішне життя до кінця днів. Серед цих варіантів  не було одного – тієї труби у стічній канаві. Владімвладімич зараз теж упевнений у тому, що народ забитий до стану тремтливої худоби, а його опричники можуть знести кого завгодно, і у випадку чого – є кілька варіантів відходу. Але «мы предполагаем, а вверху – располагают». Змиватися треба вчасно. Потім уже буде пізно. Схоже на те, що путін вирішив піти протоптаним шляхом до останнього кроку. Але щось мені підказує, що палка в дупі Каддафі здасться дитячою забавкою порівняно з тим, що чекає на любителя дітей, гімнасток і собак, тому що бунт у арабів – не те, що бунт у росіян! Ой, не те!

До речі, син Муамара Кадафі Мутассім розділив долю батька.