Після того як телевізор упевнено розрівняв мізки, в них можна висипати все, що завгодно, і вони сприймуть це легко і невимушено. Ми наведемо лише один, але дуже улюблений прийом маніпуляції, який розібрали до коми і використовують уже майже сто років, проте він працює безвідмовно на очищених і випотрошених мізках.
На підходах до прикладу ми наведемо правило, успішно використане як більшовиками в совку, так і зараз росіянами в рф. Будь-який військовий конфлікт подаватиметься з обов’язковим дотриманням двох постулатів. Будь-яка війна, що ведеться совком чи росією, – справедлива, навіть якщо вона ведеться на чужій території та розпочата не противником. Власне, цей принцип не було формалізовано, але він використовувався вже з Варшавського походу Тухачевського і зрештою знайшов своє втілення у виконанні товариша Сталіна.
5 травня 1941 року, за півтора місяця до 22 червня, товариш Сталін влаштував у Кремлі прийом випускників військових академій. Для суто цивільних читачів пояснимо, що за публіка там зібралася. Перший ступінь військової освіти видавав офіцерів, які мають звання лейтенанта й умовно відповідають посаді командира взводу. Далі офіцер служив там, куди його призначали на посаду, і впирався у стелю звання майора і посади командира батальйону. Щоб мати можливість зростати далі, він мав пройти навчання в академії роду військ. Тоді він міг отримувати звання до полковника і навіть генерал-майора і вже командувати бригадою чи дивізією. Тобто Сталін виступав перед учорашніми майорами і майбутніми генерал-майорами – середньою командною ланкою армії та флоту. Це були вже не зелені випускники училищ, а зрілі, перспективні офіцери, на плечах яких і повинен лежати основний тягар відповідальності за ведення війни. Тільки от якої війни?
Сталін дає відповідь це запитання докладно і фундаментально, описуючи реальний стан збройних сил. А після промови почався банкет, де зафіксовано ще кілька коротких спічів Сталіна, на одному з яких ми зупинимося докладніше. Саме тоді відбулася формалізація зазначеного вище принципу. Це була відповідь на тост одного з офіцерів, який запропонував його за уряд та його мудру оборонну політику. На це Сталін заперечив так:
«Разрешите внести поправку. Мирная политика обеспечивала мир нашей стране. Мирная политика дело хорошее.
Мы до поры до времени проводили линию на оборону – до тех пор, пока не перевооружили нашу армию, не снабдили армию современными средствами борьбы. А теперь, когда мы нашу армию реконструировали, насытили техникой для современного боя, когда мы стали сильны – теперь надо перейти от обороны к наступлению.
Проводя оборону нашей страны, мы обязаны действовать наступательным образом. От обороны перейти к военной политике наступательных действий. Нам необходимо перестроить наше воспитание, нашу пропаганду, агитацию, нашу печать в наступательном духе. Красная Армия есть современная армия, а современная армия – армия наступательная…» (РЦХИДНИ [Российский центр хранения и изучения документов новейшей истории]. Фонд 558, опись 1, дело 3808, листы 1–12).
Ось тут описано все те, що зараз робить путін. Це – основа гібриду. Але є й другий неодмінний компонент, без якого неможливо уявити жодну військову кампанію совка та рф. Це, звісно ж, демонстрація сили своєї армії. Врешті-решт ця демонстрація спирається на пряму маніпуляцію даними втрат. При цьому зазвичай видаються абсолютно фантастичні параметри втрат противника, а свої або безсовісно занижуються, або закриваються як такі. Практично всі описи бойових дій даються за шаблоном: «переважні сили противника», «героїчна оборона», «майже повністю знищений противник – ура!».
Саме з цієї причини втрати совка у Другій світовій оцінюються плюс-мінус три-п’ять мільйонів військових і десять-п’ятнадцять мільйонів мирного населення. Потім була війна в Кореї, В’єтнамі, Сирії-Лівані та Афганістані. Кількість втрат ставала відома лише згодом, після закінчення бойових дій, і навіть тоді – не завжди точно. Під час боїв жодних даних не було. Причому інші армії світу давали такі втрати, бо це важливо для оцінки ефективності командування та озброєнь. А тут – інша справа. Перша Чечня, Друга Чечня, Грузія, Україна, Сирія – одне й те саме: дані про втрати – закрито, але знищуються сотні українських танків, тисячі штабів ІДІЛ та десятки тисяч орбітальних станцій мембарців та варлонів. Ясно, що публіка сприймає це за чисту монету, і гордість її настільки розпирає, що проступає крізь штани та спідниці. Така от передмова, а далі – до практичного прикладу, про який ми говорили на початку цієї частини.
(Далі буде)